Глава 9

Ростислава, який заледве міг стояти, було міцно прив'язано до дерев`яного хреста, його ноги були закидані великою купою хмизу та гілля, незабаром було піднесено вогонь… Люди, що зібрались на площі, напружено вдивлялись як вогонь жадібно поглинає хмиз, а потім гілля…

Жрець шаленів - він бігав навколо хреста, бурмочучи собі під ніс дивні слова, вигинаючись і вихиляючись на всі боки, в червоніючих очах танцювали язики полум'я. Раптом жерцеві наче заціпило - він зупинився у напіврусі - напівкружлянні і злякано витріщився навколо - натовп напружено мовчав. Тишу порушувало тільки потріскування палаючого гілля - вогонь потроху підбирався до Ростиславових ніг, та плач та стенання Преслави. Уява жерця розігралася - йому раптом подалося щось загрозливе у цьому мовчанні, що ось-ось юрба накинеться на нього самого і його прив'яжуть на місце Ростислава ті, хто співчував йому та відвідував його проповіді, бо багато з них зараз тут... Ба навіть ті, хто не співчував, та готовий був розтрощити Ростиславові голову  минулої ночі, охоловши вважав, що чи не занадто це суворе покарання для нього? Але на диво спокійний голос Ростислава враз заспокоїв його, бо він зовсім не збирався закликати своїх прибічників чи симпатиків звільнити його…

- Не плач доню, не сумуй… - Ростислав звертався до Преслави - Бо смерті не існує, а є життя вічне! Я скоро побачу твоїх мати і брата, ми будемо разом і щасливі, як колись… А колись, коли прийде твій час, то і ти приєднаєшся до нас!(Говорячи те, Ростислав навіть не уявляв собі, наскільки швидко це станеться…)

Але зараз Ростислав звернувся до жерця

 - Я вибачаю тобі, брате мій! - Він трохи підвищив голос, наскільки зміг, та звернувся до всіх присутніх - Я вибачаю вам всім, бо ви не відаєте, що творите! Прийде час - ви усвідомите і покаєтесь, а зараз… зараз я йду, але прийдуть інші, їх буде багато, їх будуть тисячі, і тисячі тисяч! І істинна віра засяє у віках! І вічне життя буде дано усім, хто увірував у Єдиного Великого Бога!

 Щоб перекрити враження, яке справила на людей ця промова, жрець щодуху заволав - Прийди Перуне! Прийми цю нашу жертву! Забери цього грішника, що зрікся віри батьків! О громовержцю! Очисти своїм могутнім вогнем нашу землю! Звільни від нечистої чужинської віри серця і душі наших людей!

Наче наслідуючи його слова полум'я, що перед тим ліниво лизало сухі поліна, яскраво спалахнуло і підібралося до Ростиславових ніг… Одяг спалахнув і згорів в одну мить. Шкіра на ногах почала чорніти, а потім біліти. Ростислав відчув нелюдський біль, біль, що розривав його на частки і пронизував тіло тисячами маленьких голок. Терпіти це було неможливо. І Ростислав нелюдським голосом заволав, коли вогонь знизу доверху пожирав його тіло. Запах паленої плоті заполонив все навколо.

Бог був милосердний до Ростислава. Він помер досить швидко - ще тоді, коли навіть його ноги цілком не згоріли. Помираючи він побачив Ольгу, що відчинила для нього світлі двері і мовила - Ми всі зачекалися на тебе, Ростиславе! Тепер ти завжди будеш із нами…

                                      ***

 Борислав на всі сили вмовляв Преславу - тікати, тікати якомога швидше, щойно їх відпустив жрець і не дивитися на мученицьку смерть батька, якому вже нічим не можна було допомогти! Але вона була непохитною і сказала, що не покине батька до останнього його подиху… Мабуть не розуміючи до кінця, що то буде за видовище, Преслава вперто стояла на своєму. Вона верещала і кричала, і втратила розум від жаху і болю, бачачи ту страшну сцену. А коли Ростислав запалав, мов свічка, коли його тіло звивалося й вигиналося у передсмертній агонії, шукаючи порятунку бодай десь від пекельного полум'я, бодай на секунду - в цей момент Преславине серце не витримало, воно просто розірвалося від жалю і болю. Вона впала і заплющила свої сірі нещасні очі - на цей раз назавжди.