Глава 7

Окрилений удачею з дочкою та зятем, Ростислав не міг сидіти без діла і, як виявилося, більшу частину своєї бурхливої енергії він вирішив залучити до проповідуванню нової віри там, де народ був темний і забитий, де волхви та жерці тисячолітніх вірувань мали величезний вплив на те патріархальне суспільство...

Що вже казати про ту глуху провінцію, якщо навіть у Києві, де з часів князя Аскольда, в потім княгині Ольги, християнська община була численною та добре організованою, але зараз і їй приходилось несолодко. Бо з приходом до влади Ярополка наступив період жорстоких переслідувань всіх, хто відмовився вклонитись Перунові...

Християн привселюдно били, мучили, примушували зрікатися своєї віри, з них знущалися, а особливо затятих страчували. І навіть церкву, збудовану ще старим князем Аскольдом, було зруйновано, а на її місці було збудовано велике язичеське капище… І це відбувалося в Києві, що вже казати про силу споконвічних вірувань десь у глибинці! Тож Ростиславова поведінка була у великій мірі рівнозначна самогубству, та у своєму релігійному шалу він волів не помічати того, мабуть він чогось думав, що все якось минеться…

Одного вечора, коли Ростислав повернувся після відвідин своєї нечисленної пастви у Соснові, Борислав зайшов до нього у світлицю і щільно причинив за собою двері...

 - Ростиславе, що ти робиш? - З ходу пішов у наступ Борислав, він стурбовано дивився на тестя… - Хіба ти не розумієш чим все це може закінчитись?

- Про що ти зараз говориш? - Почав відпиратися Ростислав, на всі сили роблячи вигляд, що не знає, про що той говорить…

 - Зрозумій, Ростиславе, якщо довідався я, то довідаються і інші - не всі люди, серед яких ти намагаєшся проповідувати свою віру, надійні, варті довіри, або просто вміють тримати язика за зубами! Якщо не хочеш подумати про себе, то подумай про Преславу! Як ти гадаєш, що всі ті язичники з нею зроблять, коли прийдуть сюди?

 - Та як ти смієш? - Спробував визвіритись Ростислав, вочевидь намагаючись показати Бориславові хто господар у хаті та щоб той знав своє місце… але… тут він зрозумів, що зять говорить правду і він знов підвів свою добру, всепробачаючу Преславу, яка даремно повірила йому… Тож його руки, що тримали молитовник, задрижали, а кругле обличчя перекосив страх.

 - О боже! Що я знову наробив? - Тільки й злетіло з його уст, він наче враз прозрів і побачив всю небезпеку для любої єдиної донечки…  - Треба негайно забиратися звідси, поки не пізно!

Та на жаль було вже занадто пізно, саме тієї ночі все їхнє обійстя було щільно оточене тими, хто хотів позбутися його, кого на нього нацькував волхв, їх було багато, вони тримали в руках смолоскипи, палиці та просто каменюки. Їхні обличчя були перекошені злістю й ненавистю. І звісно очолював їх та «розігрівав» головний волхв, чиє довге біле волосся майже сягало ніг, білий балахон тріпотів, мов прапор, на вітрі. В руках він тримав посох і, розмахуючи ним, вказував збожеволілому натовпу - спаліть це ромейське кодло, випаліть їх всіх дощенту! - Ви чули? Це воля богів!... Боги явилися мені і сказали… свою волю! Ви чули? Вбийте їх усіх!

Тим часом Борислав почув як загавкав, а потім жалібно заскавучав собака і зрозумів, що часу на дорікання нема і більше не буде, він різко обірвав фразу на півслові і вибіг у двір, а потім назовні. Те, що він побачив, було наче видінням з поганого сну - все їхнє обійстя було оточене щільним колом палаючих смолоскипів. Тож він чимдуж забіг назад у дім і щосили вигукнув

  - Вони вже тут, ми спізнилися, але маємо спробувати допомогти Преславі забратися звідси! 

Але почувши шум знадвору, Ростислав обхопив голову обома руками...

  - Зараз не час розкисати, старий! Візьми себе в руки! Тримай меча - ми будемо битися, поки наша Преслава тікатиме! - Борислав міцно стиснув різьблене руків'я, цілком усвідомлюючи, що все це безнадійно...

Тим часом на шум та гавкіт собаки вибігла, часто кліпаючи повіками, заспана, несподівано посеред ночі розбуджена Преслава - Що сталося? Що з собакою? Що це за шум?

  - Доню, вибач мені, я знову тебе підвів! - Ростиславове серце краялося болем і жалем - Я не хотів доню! Присягаюся, я не хотів!

- Та що вже сталося? Скажіть мені нарешті! - вона перелякано переводила погляд з одного на іншого.

  - Вони зараз вдеруться сюди і підпалять обійстя разом з нами і тікати вже пізно… - Похмуро вимовив Борислав.

  - Але хто вони? - З жахом усвідомлюючи те, що наразі відбувається, ледь чутно прошепотіла Преслава...

 - А чи є різниця? - Зі злістю відрізав Борислав - Вочевидь добрі друзі твого батька!

 - Тікаймо негайно! - Неначе скидаючи темне наслання наказав він - Тут у нас шансу немає! Може ми ще проб'ємося крізь їхні лави…

 Та Бориславова слабка надія виявилася марною - щойно вони вибігли з дому, їх, у власному дворі, взяли в щільне кільце смолоскипів, з якого неможливо було випорснути... Борислав заступив Преславу з одного боку, Ростислав з іншого - обидва відчайдушні воїни дістали мечі - вони вирішили боронитися до останнього...

Юрба накинулася на них - вона махала на них смолоскипами, гамселила важкими дрючками і палицями, але два хоробрі воїни, прикриваючи і захищаючи дівчину, що стояла між ними, відбивалися так довго, як могли…

Нарешті Ростислав не встиг ухилитися і заблокувати кілька одночасних ударів і хтось із натовпу поцілив сокирою у зап'ясток - Ростиславова рука разом з мечем покотилася долі, розбризкуючи кров - натовп заверещав у екстазі і в одну мить затоптав спливаючого кров'ю Ростислава і Преславу, що стояла за ним. Незабаром впав і Борислав - незчисленні удари кийків і палиць збили його з ніг. Юрба явно збиралася розтрощити їм голови - аж тут наперед вийшов волхв.

 - Зачекайте, люди Соснова, стійте! - Голосом, у якому було щось потойбічне, закликав він їх - В мене було видіння - воля богів, щоб християн було принесено в жертву Перунові на його свято! А це чужинське лігвище та все, що в ньому найдете - ваше, а решту - спаліть дощенту! І юрба радісно кинулася виконувати наказ волхва...