Глава 6

Бориславова рана гоїлася досить швидко - його молоде та сильне тіло кожного дня брало гору над хворобою, не даючи їй жодних шансів... Не в останню чергу завдяки чуйним рукам і дбайливому піклуванню його коханої та люблячої Преслави. І як же багато хотіли вони сказати один одному і ніколи не могли наговоритись. Ростислав навіть почав почуватися зайвим у товаристві молодих і явно небайдужих один одному людей... Бо щастя, яке так довго минало молодих, нарешті прийшло в їхній дім, та на жаль не було воно довготривалим…

І на жаль саме Ростислава одержимість у поширенні християнської віри - він вважав, що тепер має всіх ощасливити і знає, як це зробити і поклала йому край… Бо, на диво, на той час Ростислав, побачивши, наскільки сильно Борислав турбується і любить його дочку, він зробив собі такий висновок, що він може більше не турбуватися за неї, бо вона в надійних, сильних та люблячих руках, а сам знову може займатися тим, чим його душа забажає… Але, звісно, як «люблячий та турботливий батько», він мав дочекатися підтвердження своїх намірів з Бориславових уст, на зразок слів, що той бере Преславу за дружину і обіцяє вічно її кохати, оберігати від усього злого і завжди піклуватиметься про неї! Цих слів він поки що не дочекався та не втрачав надії, що він те колись почує, наче йому було не достатньо того, що він бачив перед собою буквально кожного божого дня… І, звісно, він ніяк не хотів весілля за поганським обрядом, бо хотів запалити юні серця, як він вважав, вогнем справжньої віри, щоб їхня молода сім'я була завжди освячена нею… але це виявилося не такою й простою задачею, як йому до того здавалося…

Коли він ближче познайомився з Бориславом і той розказав про події свого життя, то йому здалося, що той буде більш сприйнятливий до світла християнської віри. Бо він довів свою неприязнь до поганства вбивши волхва, а потім навіть і варязького жерця…

 - Послухай, Бориславе… - Звернувся він одного разу до того, невдовзі після знайомства, коли вони разом порались у дворі біля худоби і йому здалося, що той був у підходящому настрої, щоби чесно відповісти… - Скажи мені, тільки чесно, у яких богів ти все-таки віриш?

 - Вже і не знаю… - Чесно та гірко відповів Борислав - Після всього того, що зі мною сталося, я здається не вірю ні в яких! А лишень у долю, у дурний фатум!

  - Ну що ж, чесна відповідь! - Відказав Ростислав - А чи віриш ти у те, що справжній Бог до людей може бути і люблячим, і справедливим?

 - То ти знову мовиш про ромейського бога? Бо був серед ромеїв і прийняв його, а він тебе? Але ж він не може бути прихильним до нас, слов`ян, бо ж ми не такі, як вони, бо живемо посеред лісу, вдягаємось аби як та не знаємо книжного слова, бо не вміємо ані читати, ані писати! - Повторив Борислав досить поширену серед своїх одноплемінників думку, навіть тих, що були за морем і своїми власними очима бачили тих клятих ромеїв… - Ти ж і сам знаєш, що все це бог зна яка дурниця Бориславе! - Аж сплюнув спересердя Ростислав, та враз взяв себе в руки і сказав - Бог єсть любов мій друже, справжній Бог лиш любов і нічого окрім неї… Згадай, скільки разів, так би мовити, боги твого народу знущалися з тебе, весь час вимагаючи в тебе покори та поклоніння їм, а ти молив їх зглянутись і допомогти… а вони не давали тобі геть нічого натомість за твої кляті старання? Пригадуєш? - Майже урочисто виголосив Ростислав, а потім на всі сили жбурнув гнилу картоплину у дальній куток погребу…

  - Ти хочеш сказати, що твій бог завжди робить те, що ти попросиш? - Трохи знущаючись, з єхидною посмішкою запитався Борислав…

  - Звісно, що ні! - Здивувався Бориславовому невігластву Ростислав - Але Він завжди робить саме те, що краще для мене!

  - Але… як ти це знаєш? - Тепер прийшла черга дивуватися Бориславові…

  - Я це напевне знаю, тому що мій Бог завжди за мене і завжди зі мною! Мабуть це було досить дивно почути від людини, яка геть уся була вимазана у гною та багнюці… та Борислав, якого направду ніколи не чіпляли слова ані слова дуже набожного дядька Людоти, ані інших християн, яких він знав, бо він не бачив жодної користі для себе від простої заміни, як він вважав, одних богів на інших, але зараз все було інакше… бо зараз Ростислав попав у саму точку, бо як і кожну людина в цьому світі, його турбувала невідомість та невизначеність майбутнього, в якому він був геть сам на сам з усіма його викликами, а більше того змучений клятою уявною провиною за загибель батьків, що він намагався компенсувати турботою та піклуванням про, як йому здавалося, беззахисну Преславу, що багато років навіть не намагалася відповісти йому взаємністю… Натомість Ростиславів бог, на відміну від слов`янських богів, пропонував дещо інше - допомогу у складному виборі і подальшу впевненість, що саме так і має бути, бо на все божа воля… І більше не потрібно картати та мучити себе за загибель рідних від рук печенігів, чи, до слова сказати, за будь-що інше, бо ж якщо так сталося, то, можливо, так просто мало бути! І це розуміння геть перевернуло Бориславове сприйняття усього того і зараз він і справді захотів поговорити за те з Ростиславом… І тоді він сказав йому - Я вже думав про це… навіть і не знаю… Чи ж він справді такий… добрий, як і справедливий? - Все ще з сумнівом у голосі, через весь свій попередній досвід, озвався Борислав…

А Ростислав навіть покинув свою роботу, щоби якомога переконливіше донести до Борислава та явити себе у такій омріяній ролі проповідника, що безперечно має відповіді на всі-всі питання, паралельно з цим, так би мовити, весь час доводячи собі, що він не був собачим лайном, коли покинув напризволяще власну сім`ю, бо на той момент такою була божа воля щодо нього, тож він просто вчиняв у прямій відповідності з нею… тож він з жаром почав… - Бог є любов, він несе свою любов людям… що робить їхнє життя набагато кращим, наповненим щастям та гармонією! І все через покаяння та спасіння, яке відбувається через увірування у єдиного великого Бога! І ти ніколи не пошкодуєш, якщо щиро впустиш Його у своє життя! - Я все ще боюсь помилитися знову… - Пошепки відказав Борислав… - Я вірив у доброту та турботу наших богів… але вони забрали в мене найдорожче!