Глава 5

Того вересневого ранку Борислав та Ростислав мали нарешті зустрітися, не дивлячись на неабияке Бориславове старання лишитись непоміченим. Бо Ростислав давно вирахував, що за ним стежать, що він в лісі не сам…

Того ранку Ростислав, як звичайно, перевіряв звірячі пастки. Він давно звернув увагу, що дичини траплялося все меньше і меньше, наче хтось забирав її... І він точно знав, що цей хтось саме зараз, можливо дивиться на нього з дерева, або з-за високих кущів... Він відчував на собі цей пильний погляд, хоча як завжди і не чув жодного звуку, окрім звичайних звуків лісу.

 Хто це, або що це могло бути? Як завжди непокоїла Ростислава думка - він, або воно таке майстерне, що Ростиславові жодного разу не вдалося ані натрапити на його слід, ані навіть побачити його тіні... Чи ж не лісовий дух вийшов на стежку війни із ним, спраглий за довгі віки самотнього існування до свіжої людської крови? Аж ось сьогодні йому здалося, що той, хто переслідує його припустився помилки - він побачив, як ледь помітно ворушиться листя на високому дубі і швидка тінь ковзнула поміж гіллям…

 Не роздумуючи ані секунди, в одну мить Ростислав схопив лука і дзвінка стріла полетіла у гущавину дубового листя, слідом за нею друга і третя.

 Вочевидь третя стріла влучила в ціль, бо звідти почувся приглушений зойк - Ростислав чимдуж кинувся у той бік, на ходу напинаючи ще одну стрілу, але змушений був швидко сховатись за товстим деревом, бо стріла суперника дзвінко просвистіла біля самого його вуха(Таки це не лісовий дух, подумалося Ростиславові, бо лісові духи не вміють пускати стріли!) Визираючи з-за дерева, він намагався зрозуміти, що робити далі і де його ворог - він точно в нього влучив, але чи була рана серйозною і де він подівся зараз?

Ростислав знав, що це було як оголошення війни - той, хто просто мовчки спостерігав за ним, тепер так само намагатиметься вбити його - звичайно, якщо матиме змогу… якщо сам не смертельно поранений!

Та Ростислав вирішив не спокушати долю - якщо його ворог поранений, то нехай стече кров'ю і ослабне, а тоді може дикі звірі виконають за Ростислава його роботу?

А зараз лізти на рожен було не варто - Ростислав поволі, перебіжками віддалявся від місця зіткнення...

Дорогою додому певні сумніви і підозри зародилися у Ростиславовій голові. Щось тут, у всій цій історії було нечисто. Ця людина, мабуть же людина, чи що воно таке до цього дня явно не хотіла його вбивати, а начебто просто дражнила, а потім мовчки спостерігала - чому?

І тут Ростиславові дещо спало на думку і він вирішив поговорити про все це з Преславою...

Бо від людей у Соснові він знав, що дехто Борислав жив у його будинку, але він зв`язався з темним варязьким чаклуном, і де він після того подівся і що з ним сталося ніхто достеменно не знав… Хтось казав, що він просто пропав, хтось - що чаклун зробив його перевертнем і він, спраглий до людської крові, тепер темними ночами самотньо виє у лісі… хтось - що варязький чаклун забрав його душу, в обмін на душу Преслави… І ким він був для Преслави - ніхто теж достеменно не знав, хтось казав - чоловіком, хтось - другом, хтось - просто пожильцем… Тож він вирішив все з'ясувати у дочки, бо вона давно мала розповісти про те, що тут насправді відбулося... Коли Ростислав зайшов у двір, Преслава саме розвішувала свіжовипрану білизну на подвір'ї. Без вступів і передмов Ростислав заговорив до неї - Доню, за мною в лісі весь час хтось стежив, а сьогодні на мене в лісі хтось напав! Я підозрюю, що це якось пов`язане з тим хлопцем, що якийсь час жив тут… І ти маєш негайно розповісти мені що тут насправді відбулося чи й зараз відбувається!

Преслава підняла на нього свої такі невинні сірі очі - Батьку, що ти таке кажеш? На тебе в лісі хтось напав?

 - Так, доню, стежив і напав. І я маю знати чому!

 - Але ж тут не має бути злодіїв! - Щиро здивувалася Преслава, і, занепокоєним голосом запиталася - З тобою все добре?

  - Свята невинність! Звісно, злодії - це найстрашніше тут! - Про себе навіть вилаявся Ростислав - Як вона взагалі сама вижила тут, сама, посеред лісу, з одним лише дурним собакою! Але він взяв себе в руки і, не відповідаючи на запитання, продовжив - Може і немає злодіїв… - Навіть погодився він - Але доню, люба, скажи мені, будь-ласка, хто такий Борислав і що з ним сталося? Це зараз надзвичайно важливо - людина він, чи перевертень! - Вперто вів далі він.

 - Хто? Борислав? - Перепитала Преслава

 - Так, Борислав! Саме Борислав! - Вже не стримуючи сарказму, повторив Ростислав.

 - Я начебто десь вже чула це ім'я… - Зачудовано прошепотіла Преслава.

Ростислав навіть сплюнув спересердя, коли почув те…

Вона нічого не пам'ятала, бо чаклунові чари щодо неї все ще не розвіялися, навіть після його смерті. Бо вони були спрямовані головним чином на неї і скріплені страшним закляттям, та, звісно, Ростислав про це нічого не знав…

 - А мені здається, що ти не тільки «чула», а й маєш добре знати хто це! - Наполягав батько - Люди в Соснові сказали, що він жив у твоєму будинку!(І в дитинстві, Ростислав вважав Преславу дівчинкою не з цього світу, а тепер… тепер він вже і забув, що тільки від власного доброго серця(чи від бажання мати бодай якогось родича в цьому світі, а ще чоловічий захист, бодай від блудного нікчемного батька)… але… дочка пробачила йому…)

А тим часом - Якби це і справді було так, то я б точно про це знала! - Ображено вимовила Преслава.

  - В тому то й річ, доню, це дуже дивно! Бо він жив тут, а ти нічого про це не знаєш!

Преслава дивилася на батька своїми сірими очима так, ніби він був несповна розуму і ніс повну маячню - Батьку, ти мабуть перевтомився на полюванні, що вочевидь прийняв дикого звіра за незрозуміло кого, тож тобі дуже треба відпочити! - Було те, що вимовила вона...

 Зрозумівши, що він нічого не доб'ється від своєї впертої та затятої дочки, Ростислав розвернувся і спересердя плюнув, а потім швидко пішов геть… Але трохи подумавши, він вирішив повернутись назад до лісу. Він прийшов на те саме місце, де поранив свого супротивника. І намагався весь час триматися у тіні дерев, під їхнім захистом… Обережно визирнувши з-за великої сосни, він гукнув - Бориславе, це і справді ти? Я не хотів поранити тебе! Це вийшло мимоволі!