Глава 4

Був початок вересня, Преслава трудилася на всі сили - вона зсипала намолочене зерно у комору.

Несподіваний візит, а потім таке саме несподіване зникнення блудного батька спочатку збентежило і тримало її у напрузі кілька днів. А тепер життя начебто знову взяло свій звичний ритм. Хоча, по совісті сказати, вона все ж жалкувала, що батько знову зник. Бо вона так багато хотіла йому розповісти, поділитися з ним своїми жалями й болем, перед цим, звісно, добряче його відчехвостивши…

 А він, як завжди, просто взяв і пішов…

 Ну що ж, це не вперше, як він покинув її, тепер вона доросла і сильна і сама дасть собі раду…

Вона відпустила Бровка побігати -  іноді він міг зникнути на кілька днів, а сама наспівуючи собі під носа, стала до роботи. Саме віднісши відро до клуні, вона поверталася до возика з зерном і тут - стала як укопана…

Бо посеред двору стояв весь зарослий, брудний і худющий незнайомець, у якому вона насилу вгадала батька місячної давності - їхні очі зустрілись... Худі, бліді та виснажені Ростиславові вуста ледве ворушились.

 - Доню, ти можеш вигнати мене і матимеш на це повне право! Але дай мені шанс довести, що я змінився, що я став іншою людиною! Я більше ніколи не скривджу тебе і зроблю для тебе все! І, якщо буде треба, не замислюючись віддам за тебе своє життя, бо мені більше нема задля кого, чи задля чого жити!

 Він стояв похитуючись, бо тривале голодування, а зараз це напруження нервових сил, а надто довга знервована промова ще більше виснажили його... Ще трохи і сили зовсім би залишили його. Фактично, тільки надія на те, що милосердний Господь пом'якшить серце дочки і вона викаже милосердя до свого непутящого батька, тримала його на цьому світі…

 - Батьку, тобі зараз треба поїсти та відпочити! - Преслава швиденько покинула свою роботу і підбігла до нього - Ходімо, я зараз же нагодую тебе! - Підтримуючи батька з одного боку, вона відвела його в кухню та посадила за стіл…

Ростиславові руки, що тримали ложку, сильно тремтіли, коли він жадібно запихався рідким варевом, крапельки якого стікали по його давно не голеним щокам і бороді.

 Сірі сумні Преславині очі з жалем спостерігали за цим нещасним створінням, яке раніше було сильним і могутнім чоловіком, який вочевидь нікого і нічого не боявся.

Він з`їв увесь казан юшки, яку вона приготувала на тиждень і силувався розпочати розмову. Але Преслава жестом зупинила його, мовивши - Тобі треба відпочити, говорити про все будемо потім!

Вона постелила йому зручне ліжко і Ростислав, не сперечаючись, вклався спати і заснув, лишень торкнувшись ліжка…

 І цілий тиждень він від'їдався та відсипався, поки не став бодай трохи схожим на колишнього себе...

 Дочка пробачила йому. Бо її добре серце не могло інакше… Преслава знала, що якщо не зробить цього, то втратить і його! Добра наївна душа… Вона гадала, що цим дасть йому другий шанс довести, що він справді змінився і тепер завжди думатиме не лишень про себе…