Глава 49. У якій янгол явився Анастасові.

Анастас стояв неподалік Борислава, але зовсім не помічав того до останнього моменту. Він повністю був поглинутий неймовірною атмосферою надзвичайної урочистості. У кожного, хто був присутній тоді в храмі було особливе відчуття, що він є учасником та свідком надзвичайної події, що незабаром змінить світ. Лунали церковні гімни та співи, душа просилася вгору і здавалося, що в цьому світі, де добро завжди перемагає зло, немає місця смерті. Коли Борислав упав, якраз посеред церемонії, то спочатку ніхто цього не помітив. Лише згодом люди схаменулися, наче прийшовши до тями і спробували його підвести. Анастас схилився над ним та спробував відчути серцебиття. Його не було… До цієї події Анастасові не просто було забути важкі Бориславові кулаки, та як той з ним поводився. Хоча він завжди був добрим християнином і майже пробачив йому. Але тепер, будучи в храмі, та в повній мірі усвідомлюючи значення цієї величної події, розуміючи її краще, ніж будь-хто з присутніх у храмі, він не міг не вклонитися, та не захоплюватись самовідданими вчинками Борислава. Він пожертвував собою і його жертва була недаремна… 

 - «Але чому саме зараз? Серед усього піднесення та святості? Коли все, за що він боровся, нарешті здійснилося?»

Ця думка не давала спокою Анастасові. А вночі до нього прийшов янгол. З сумними, але виразними очима. 

- «Борислав мав померти…» - мовив він - «Він прожив кілька життів і тільки перше з них було його. Він мав здійснити те, що здійснив і лише це тримало його тут!»

- «Але ж він ще повернеться?» - у своєму сні тихо запитав Анастас.

Очі янгола прояснилися і він мовив:

- «Він повернеться теплим дощем навесні. Він повернеться холодною росою у густих травах, що приємно освіжатиме стомлені ноги. Він буде жити в полі і у вітрі. Він буде жити у кожному зі слов’ян та інших народів, чию долю та світ, у якому вони живуть, він назавжди змінив… 

 - «А я? Чи буду я колись бодай трішки подібним до нього?» - спромігся прошепотіти Анастас.  

 - «Твоя справа не менш складна та важлива, Анастасе! Поганські демони ще дуже сильні у Києві та околицях. І ти маєш стати праворуч князя і допомогти йому завжди бути твердим у Істинній Вірі!»

Сон минув, та чи був це сон Анастас не знав. Решту ночі він пролежав з широко розплющеними очима… Лиш почало сіріти, Анастас вийшов надвір. Дрібненький дощ проривався крізь низькі нечасті хмари, що було рідкістю для цієї місцевості, для цієї пори року. 

 Анастас подивився на схід. Там за морем і горами почало сходити сонце. Коли воно виринуло з-за обрію, то не здавалося вже таким червоно-кривавим, як раніше… Анастас знав, що це знак, він перехрестився і прошепотів молитву. Новий день мав принести тільки добре.