Глава 48. Про одруження князя Володимира та смерть Борислава.

 Храм святого Василія було забито вщерть - хто не зміг попасти всередину, знаходилися знадвору. Тут поруч стояли і русини, і греки, бо всі хотіли на власні очі побачити цю урочисту подію - укладення шлюбу, а з ним і угоди військової та політичної, яку цей шлюб скріплює. Угоду про союз двох християнських володарів, найбільших та наймогутніших володарів світу. Церква вся сяяла пишним вбранням, навіть обличчя виснажених довгою осадою та стражданнями людей світилися радістю. 

Борислав та Анастас стояли неподалік. Вони, як і всі люди в храмі, не зводили очей з вінценосної пари. Царівна Анна лише своєю присутністю освітлювала все навколо. Її сліпучі шати були витвором мистецтва найкращих візантійських майстрів, миловидне смагляве личко несміливо виглядало з-під пишної фати. У червоному князівському корзні могутній князь стояв з непокритою головою. Щось у постаті та поставі його змінилося. Його вольове обличчя більше не випромінювали зверхності та нахабства, які були завжди притаманні князеві. 

Борислав дивився на князя, на зміни, які відбулися у ньому. І його душа наповнювалася дивним спокоєм, та разом з ним відчуттям неземного щастя. Тепер він точно знав, що його місію виконано. Князь Володимир охрестить свій народ та, за допомогою Господа, поведе його до миру, добра та процвітання. Нарешті те, заради чого він жив, здійсниться. Тепер більше ніщо не мало значення та не тримало його тут. Світ перед його очима поплив, він почав чути зовсім іншу музику, відмінну від тієї, яку співав церковний хор. А той виводив грецькою «Многая літа» відразу після проголошення укладеним шлюбу між Володимиром та Анною. Не тільки музика була іншою, а й голоси. Борислав побачив постаті своїх батьків, брата та сестри. Вони були щасливі та кликали його до себе. Нарешті він побачив Преславу, свою любу, ніжну, тендітну, кохану Преславу. Вона нітрохи не змінилася з того часу, коли він бачив її востаннє. Він відчув наскільки сильно кохає її… Почуття до Гули були зовсім іншими, але тепер він це зрозумів - він знав, що просто був їй потрібний і прагнув захистити... І він ніколи, ні на хвилину, не припиняв любити Преславу і тільки Преславу. Все своє життя і все, що він робив, було тільки заради неї. А ще заради Господа Бога та народу. Але тепер Господь звільняє його від цієї важкої ноші…

 І  тут він почув голос Ростислава - свого духовного наставника, батька Преслави: «Господь чекає на тебе у своєму царстві, ти потрібен Йому там! Чи готовий ти полишити своє земне життя і присвятити небесне тільки Йому?»

 - «Так, я готовий...» - прошепотіли побілілі Бориславові губи. Він з зусиллям ступив крок уперед, його земне тіло впало долі. А наступний крок був вже у царстві небеснім.