Глава 47. Про хрещення князя Володимира.

 Храм святого Василія було приведено у належний стан - ікони повішані на стіни, всі неподобства та сліди розгулу русинів були прибрані геть. Місто теж почало повертатися до звичного життя - під страхом смерті русинам було заборонено чинити кривди його мешканцям…

Посеред церкви стояв великий чан з холодною водою. Князя за руку завели до церкви, він навпомацки підійшов до чану та взявся за верх тремтячою рукою.

- «Ти маєш змити з себе не тільки свої гріхи...» - загримів під хорами голос Анастаса - «А й гріхи тих своїх пращурів, що віками чинили наругу над християнським людом!»

 До поясу голий князь поліз у воду. Грецькою Анастас читав молитви - творячи таїнство та здійснюючи священнодійство…

 Князь не відразу побачив Світ Божий - спочатку чорна пляма перед очима стала сірою, потім вона почала поступово біліти. І тільки на ранок наступного дня перші неясні, розпливчасті образи почали з’являтися перед його очима. Остаточно зір до нього повернувся десь за тиждень. 

                                                      ***

 Іжберн та Олег з його людьми відпливли до Царгорода ще до хрещення Володимира. Коли імператор дізнався про прибуття Володимирового посольства, то він спочатку вирішив наказати вбити зухвалих варварів. Та звістка про хрещення Володимира швидко досягла і Константинополя. І це змінило все. Імператор так само швидко змінив своє попереднє рішення. Бо поріднитися з великим християнським володарем, це було зовсім не те, що віддати кохану меншу сестру на поталу дикому бездушному варварові. Царівна Анна відбула з Царгорода, щойно була готова до далекої подорожі.