Глава 46. Про дивну хворобу, яка вразила князя.

Наступного дня дивна хвороба вразила князя - він дивився у обличчя людей і не бачив їхніх очей - вони всі розпливалися перед ним однаковими сірими плямами. Спочатку він думав, що це наслідок важкого похмілля, але похмілля минуло, а дивна недуга - ні. Незабаром йому погіршало. Здумавшись, він наказав покликати Анастаса.

- «Це ти наслав на мене? Чи твій Бог?»

 - «Я нікого не проклинав…» - сумирно відказав Анастас - «Так само, як і мій Бог ніколи не проклинає. Ти сам накликав все це на себе! Але мені було видіння - ти зможеш поглянути у вічі власного народу лиш тоді і тільки тоді, коли твоя душа запалає справжнім вогнем Істинної Віри!» 

- «Вбити його, цього клятого виродка! Заберіть його і відразу стратьте! Та Борислав, що стояв поруч, зробив знак охоронцям і вони мовчки вивели Анастаса.

Наступного дня Володимирові стало гірше. Тепер геть усі обличчя людей повністю розпливалися перед його очима. Коли почався третій день, то вічна темрява постала перед обличчям князя - він не бачив геть нічого. Знахарі та волхви зі своїми зіллям кілька днів поспіль билися біля нього, та йому тільки гіршало. Князь наказав послати за Бориславом.

- «Ти справді віриш у те, що той грецький піп казав правду?» - розпачливо запитав князь.

- «Я знаю це!» - спокійно відповів Борислав - «Твій власний гріх занапастив тебе!» - впевненим голосом продовжив він.

 - «Що ж я маю робити?» - з відчаєм у голосі мовив Володимир - він сів, обхопивши голову обома руками, незрячі очі лячно дивилися у пустоту. Цю сильну людину, цього володаря світу було поставлено на коліна одним лиш порухом мізинця Великого Бога.

 - «Ти знаєш, що маєш зробити!» - твердо вів далі Борислав.

 - «Скажи мені, Бориславе, тільки чесно» - відразу знайшовся князь - «Як саме твій Бог допоміг тобі? Ти втратив все - родину, кохану любу дружину, мудрого наставника, а зараз живеш у найнебезпечнішому місці в світі, на порубіжжі! І кожен твій день може бути останнім! А все твоє попереднє життя скидається на безкінечну подорож у темних похмурих нетрях! Чи ж варті всі твої страждання були цього?»

 - «Моє життя і справді було таким…» - сумирно погодився Борислав - «Доки мій шлях не став освітленим світлом Істинної Віри! І тоді все справді стало на свої місця і все стало наповненим вищим задумом. Я зрозумів, що усе моє попереднє життя було присвячене лише одному - оцій самій миті!»

 - «Ти хотів побачити свого князя жалюгідним, коли він втратив зір?» - злостиво всміхнувся Володимир. 

 - «Ні, зовсім ні! І ти знаєш це!» - спокійно, але з гідністю відказав Борислав.

 - «Я просто маю переконати тебе зробити єдино вірний вибір! Це вибір між світлом та пітьмою, між правдою та неправдою, між щастям, благополуччям та процвітанням тебе і твого народу та темним і похмурим безпам’ятством і, у кінцевому підсумку, загибелі тебе і занепадом його!»

Вражений таким красномовством, князь не бачив, але на якусь хвилю йому здалося, що бачить блакитні Бориславові очі, що горіли дивним незвичним вогнем. Князь опустив голову та замислився.

- «Ти кажеш, що таким чином я врятуюся?» - зі слабкою надією в голосі запитав князь.

- «Не тільки сам, а ще й врятуєш свій народ!» - ствердно відповів Борислав.

- «І я маю прийняти хрещення?» - надія, здавалося, міцнішала в його голосі.

- «Так! І обряд має провести Анастас, він недаремно з'явився у твоєму житті!»

Запала тиша… Після довгих роздумів князь зважився і порушив мовчанку:

- «Нехай буде так!»