Глава 43. У якій корсунський намісник здає місто.

 Морок спустився над світом. Василіан - намісник Херсонесу Таврійського похмуро дивився невидячими очима у вікно, на рідне прекрасне місто, яке ось-ось мало стати здобиччю диких безжальних варварів з півночі. Він знав, що пощади ані йому з родиною, ані багатьом тисячам інших непокірних греків не буде.

- «Як таке могло статися?» - з біллю в серці в тисячний раз запитував себе він. 

- «Чому Бог відвернувся від мене та мого народу? Як варвари дізналися про старий,  давно засипаний колодязь та змогли перейняти воду, що напоювало місто та пустити її іншим шляхом, прямо в море?»

Це були питання, на які не було відповіді, та й не важливо було це тепер. І все це наче було не насправді та відбувалося не з ним…

 Вже три місяці пройшло від часу зникнення води. Кожен день люди сотнями помирали від спраги, голоду та хвороб. Якщо він не здасть місто зараз, то воно все рівно впаде через тиждень чи два, коли нікому вже буде захищати його стіни, бо допомоги чекати нізвідки. Бо імператор залишив його сам на сам з русинами… 

Василіан підвівся, випростався та розвернувся від вікна до своїх людей, бо прийняв рішення. Радники, що сиділи у світлиці, теж підвелися.

- «Кличте перемовників до князя Володимира… Потрібно обговорити умови здачі міста…» - Він на хвилю зупинився, вагаючись, заплющив очі, а потім у розпачі обхопив голову руками, та знов розвернувся до вікна, щоб нікого не бачити і не чути…