Глава 25. Борислав приходить до тями.

 Скільки життів у людини? Борислав не знав. Колись давно батько переповідав йому те, що колись розповідав йому його батько, а саме - сім.

 - «Якщо це правда, тоді я точно всі свої життя використав!» - він дивився у стелю свого намету, відчуваючи біль, що повернувся і точно знав, що живий, що смерть знову не взяла його! 

 Він опритомнів буквально хвилину тому і чи не перша думка яка з’явилася в нього - що сталося з Гулою? Де вона?

   Він не мав на неї зла за те, що вона так вчинила, бо на її місці він, мабуть, вчинив би так само. 

Була глуха ніч, десята від моменту його поранення, коли він прийшов до тями. Слабкий каганець ледь жеврів, відкидаючи тіні на все навколо. Все тіло страшенно боліло, а внизу живота наче каменюка стриміла з нього, там знахар щільно наклав тепер всі закривавлені бандажі. Борислав намагався озватися голосно, але в нього вийшов тільки шепіт:

 - «Вартовий, гей, вартовий, ти чуєш мене?»

Борислав повторив свої кволі спроби ще кілька разів, перед тим, як вартовий нарешті почув його, забіг до намету і вимовив:

- «Воєводо, ти прийшов до тями?» - полегшення і щирий подив були змішані у його словах - «Я зараз покличу знахаря!»

- «Ні, зачекай хвилину!» - Борислав порухом руки зупинив його - «Скажи, де печенізька дівчина? Що з нею сталося?» - занепокоєння долею Гули виявилось сильнішим за все інше…

- «Воєвода Олаф забрав її до себе, сказав, що особисто покарає її!»

- «Не сумніваюся!» - процідив Борислав крізь зуби, потім опустив очі, потім враз їх підняв на воїна з рішучим поглядом у очах - «Не кажи нікому, що я прийшов до тями! Ніхто не має знати! Ти мене зрозумів?»

- «Так, воєводо, звісно, воєводо…» - воїн здивовано витріщився на Борислава - «Але ж...»

 - «Ніяких але!» - перебив його Борислав - «Роби, що тобі кажуть! Бо так збережеш голову на плечах!» - мимоволі додав він…

Тримаючись однією рукою за низ живота, а іншою, наче не своєю з-за слабкості стискаючи меча Борислав, який він використовував як милицю, вийшов у темну морозяну ніч.