Глава 16. У якій розповідається про Володимирові роздуми та попередні експедиції до непокірних в`ятичів, що відмовлялися платити данину Києву.

 Окрилений неймовірним успіхом та легкістю, з якою його вдалося досягти, у 982 році Володимир планує другий похід. На цей раз на в'ятичів - бунтівне та непокірне плем'я, яке ще його батько Святослав зробив своїми данниками. Та щойно ті відчули, що влада Києва слабне, то відразу вбили посадників, що були залишені Святославом для справляння данини і таким чином кинули виклик Києву. В`ятичі зробили те, що не можна було пробачити.

Володимир прийняв їхній виклик, хоч і з запізненням. Бо вбивство посадників відбулося з десяток років тому, після того як в’ятичі дізналися про смерть князя Святослава та смуту у Києві. Тієї весни, щойно зійшов лід, Володимир на чолі величезного війська на тисячі лодій вирушив вгору Дніпром, щоб відразу заплисти у Десну, у верхів’ях якої починалися в’ятицькі землі. Віроломство та непокірність цього племені бісило Володимира - ще його батько мусив двічі ходити у їхню землю, щоб примусити їх до покори - плем’я було навіжене та дике і не бажало коритися Києву та платити йому щедру, за попередньою домовленістю, або взагалі будь-яку, данину.

 - «Ну нічого, це ми побачимо, якої ви зараз заспіваєте!» - Володимир зі злістю згадав минулорічний похід, коли в’ятичі начебто формально визнали його владу і пообіцяли добре заплатити. Але відразу зреклися своїх обіцянок, щойно військо князя покинуло їхні землі.

  - «Але тепер прийшов час розплати!» - Володимир вирішив, що він вогнем і мечем пройде по їхній землі і непокірне плем'я дорого заплатить за своє  глузування з влади Києва, та з нього особисто!

Молода кров кипіла, Володимир був розлючений, бо ніхто не смів кидати йому такий виклик, а ще - мстивий, а ще - абсолютно впевнений у своїй повній та цілковитій перемозі.

 Коли землі сіверян по Десні закінчилися, річка ставала все вужчою, скоро вона припинить бути прохідною для суден і треба буде перебиратися у її притоку, щоб де водою, де волоком дістатися Оки - саме там розташовувались основні городища в’ятичів.

 Володимир особисто вів свою ескадру, сидячі на носі першого судна, пильно вдивляючись у прибережні зарості, з нетерпінням чекаючи на появу першого значного в'ятицького поселення, щоб вимістити на ньому всю свою лють на непокірне та норовисте плем’я…