Глава 13 Майже смерть та нове життя Борислава.

 Прохолодна темна вода, її вир поступово затягує Борислава на самісіньке її гранітне дно. За якусь хвилю все життя пробігає перед очима, коротке й нещасливе життя. Він втратив геть усе, заради чого і як можна жити. Залишилося одне - впасти у найглибшу западину у річковому дні і навіки спочити там.

 - «Ти не можеш вчинити так!» - дивний голос в його голові спробував сперечатися - «Ще й як можу!» - відповів голосові Борислав. 

 - «Але ж Преслава не хотіла би цього!» - заперечив голос.

 - «Звідки ти знаєш чого би хотіла Преслава?» - знавісніло відказав Борислав - «Її немає, і ніколи вже не буде!»

 - «Так, але є ти!» - не погоджувався голос.

 - «Ну то й що?» - з болем відказав Борислав - «Що з того? Для чого це все? Для чого мені жити?»

 - «А тобі ніколи не спадало на думку чому саме померла Преслава?» - не поступався голос.

 - «Вона померла, бо її серце не витримало болю! Чи ж ти не розумієш?» - Борислав не на жарт розлютився на впертий недолугий голос - «Її серце не витримало, воно просто розірвалось на маленькі шматочки!»

 - «Так, все так!» - погодився голос - «Але чому хочеш померти ти?»

 - «Бо немає значення у житті без неї!» - просто сказав Борислав – «Вона була всім, що лишилося у моєму житті, а тепер її немає! Вона була всім! А тепер її немає! З її смертю моє життя скінчилося теж!»

 Голос на хвилю замовк, бо досить важко сперечатись з такими аргументами. Але згодом він знайшовся, що відповісти.

 - «То ти що, просто викинеш своє молоде, сильне і здорове тіло на смітник, та ще душу і серце, яке має стільки сили, щоб могло б запалити гарячим вогнем серця тисяч і тисяч людей?»

- «Чому ти все це мені кажеш?» - втомлено запитав Борислав.

- «Тому що в душі ти не хочеш помирати, а хочеш жити! Бо ти тому сам і створив мене - цей голос, що звучить зараз в твоїй голові!»

 - «Але ж я слабкий, я один, позбавлений всього, що я можу зробити?» - все ще сумнівався Борислав.

 - «Ти сильний, ти напрочуд сильний! Ти зможеш повести за собою людей і вони схиляться перед твоєю незламністю, вірою, силою духа та волі!»

 - «Але ж я не зможу...» - почав Борислав.

 - «Все ти зможеш!» - перервав його голос - «Швидше випливай звідси, бо за хвилину вже буде пізно!»

Борислав зібрав усі сили і наскільки міг дужо відштовхнувся ногами від кам’янистого дна. На його щастя, глибина в цьому місці не була досить значною. Але коли він випірнув на поверхню і жадібно почав хапати повітря, то сила що і раніше тягла його в сторону пінних бурунів навколо порогів подвоїлася, закрутила, захитала у своїй темній круговерті. Борислав був слабкий, він дуже охляв за довгі тижні свого анабіозу, але він вирішив боротися. Вир води, що був поміж двох гранітних виступів завертів його з нестримною силою. На своє щастя Бориславові вдалося вберегтися від удару об гранітні брили, але коловорот знов нестримно тягнув його на саме дно. Зібравши всі останні сили він поплив убік, тому що вгору виплисти з виру було неможливо. Нарешті йому вдалося відплисти трохи далі, туди, де сила тяжіння виру стає трохи слабшою. Поволі, дуже поволі він подолав його і вибрався на більш спокійні води, наскільки це можливо поблизу порогу. Зібравши самі останні сили він виковзнув на невеликий гранітний виступ, який був проте трохи вищій за дніпрові хвилі та буруни. Він впав і наче провалився у темну прірву, бо не знав скільки часу пролежав там… Коли прийшов до тями, то вже вечоріло. Борислав слабко підвівся на ліктях і оглянув те, що було навколо. Якби не слабкість, запаморочення в голові та бажання найскоріше забратися звідти, то він міг би довго милуватись та захоплюватись красою навколишнього пейзажу. Та йому точно було не до того.

    А краєвид був справді надзвичайний, у світлі призахідного сонця це було водночас величне і страшне видовище - вода зі страшним ревищем падала, розплескувалася і крутилася в темних бурунах з білими шапками, спадаючи долі з усіх чотирьох лав порога, який колись назвуть Кодацьким. Неначе всі звірі пекла зібралися, і били, і скавучали, і гризли гранітні брили, ламаючи свої страшні ікла об них. Вода пінилася і зривалася страшними потоками - Бориславові дуже пощастило, що його човен розбився об камінь досить далеко від порога, та ще й неподалік від берега, там де течія не була такою швидкою і потужною, якби він попав по центру надпоріжжя, то в нього б не було жодного шансу… Але наразі Борислав не думав про це. Похитуючись, він підвівся і з сумнівом став дивитися у темну холодну воду, що відділяла його від кам'янистого берега. Нарешті вирішивши, що зможе подолати цю відстань і течію він наважився стрибнути в воду. Течія швидко зносила його до порогу, але він в останній момент зміг вхопитись за виступ у каменюці, що виступала з гранітного берега і підтягнувся до неї. Сила течії притисла його до величезної брили, якийсь час він не міг навіть поворухнутись, так сильно течія напирала на нього. Згодом йому вдалося поволі звільняти по черзі то праву, то ліву руку, хапаючись за виступи і підтягуючись, таким чином ковзаючи вгору по тій поверхні каменюки, яка всією своєю площиною зустрічала потугу течії. Коли він вже був під самим верхом, то течія вже допомагала йому і в останній момент закинула його знесилене тіло на верхню пласку поверхню каменя, що мала істотний ухил у бік землі. Не маючи більше ніяких сил, щоб зупинити ковзання, Борислав просто покотився донизу, аж поки не гепнувся на щось м'яке, що було біля підніжжя каменю. Сполохана пташка скрикнула і метнулася геть, рятуючи життя та полишаючи своє гніздо напризволяще. М'яким настилом виявилися водорості. Ті, що весняна вода принесла сюди - таким чином Борислав уникнув падіння на гранітні брили, що стирчали скрізь навкруги.

 Яйця з пташиного гнізда стали першою Бориславовою їжею за багато днів, він жадібно проковтнув їх разом зі шкаралупою. Але цього було недостатньо для відновлення сил - він заснув, наче провалився у темну глибоку яму, щойно доївши останнє…