Глава 5. В якій відбувається зустріч та зіткнення Ростислава з Бориславом, внаслідок чого Борислав отримує поранення, на щастя, не смертельне.

 Того вересневого ранку Борислав та Ростислав мали нарешті зустрітися, не дивлячись на неабияке Бориславове старання лишитись непоміченим. Ростислав давно вирахував, що за ним стежать, що він в лісі не сам…

Того ранку Ростислав, як звичайно, перевіряв звірячі пастки. Він давно звернув увагу, що дичини траплялося все меньше і меньше, наче хтось забирав її. І він точно знав, що цей хтось саме зараз, можливо дивиться на нього з дерева, або з-за високих кущів. Він відчував на собі цей пильний погляд, хоча як завжди і не чув жодного звуку, окрім звичайних звуків лісу.

 Хто це, або що це може бути? Як завжди непокоїла Ростислава думка - він, або воно таке майстерне, що Ростиславові жодного разу не вдалося ані натрапити на його слід, ані навіть побачити його тіні. І ось сьогодні йому здалося, що той, хто переслідує його припустився помилки - він побачив, як ледь помітно ворушиться листя на високому дубі і швидка тінь ковзнула між гіллям. 

 Не роздумуючи ані секунди, в одну мить Ростислав схопив лука і дзвінка стріла полетіла у гущавину дубового листя, слідом за нею друга і третя. 

 Вочевидь третя стріла влучила в ціль, бо звідти почувся приглушений крик - Ростислав чимдуж кинувся у той бік, на ходу напинаючи ще одну стрілу, але змушений був швидко сховатись за товстим деревом, бо стріла суперника дзвінко просвистіла біля самого його вуха. Визираючи з-за дерева Ростислав намагався зрозуміти, що робити далі і де його ворог - він точно в нього влучив, але чи була рана серйозною і де він подівся зараз?

 Він знав, що це було як оголошення війни - той, хто просто мовчки спостерігав за ним тепер так само намагатиметься вбити його - звичайно, якщо матиме змогу, якщо сам не смертельно поранений.

Ростислав вирішив не спокушати долю - якщо його ворог поранений, то нехай стече кров'ю і ослабне, а тоді може дикі звірі виконають за Ростислава його роботу?

 А зараз лізти на рожен було не варто - Ростислав поволі, перебіжками віддалявся від місця зіткнення.

Дорогою додому певні сумніви і підозри зародилися у Ростиславовій голові. Щось тут, у всій цій історії було нечисто. Ця людина, чи що воно таке до цього дня явно не хотіла його вбивати, а начебто просто дражнила, а потім мовчки спостерігала - чому? 

 Ростислав вирішив поговорити про все це з Преславою.

Від людей у Соснові він знав, що якийсь Борислав жив у його будинку, але де він подівся і що з ним сталося ніхто достеменно не знав. Хтось казав, що він просто пропав, хтось - що варязький чаклун забрав його, в обмін на душу Преслави. Ким він був для Преслави - ніхто теж достеменно не знав, хтось казав - чоловіком, хтось - другом, хтось - просто пожильцем. Він вирішив все з'ясувати у Преслави - вона давно мала розповісти про те, що тут насправді відбулося. Коли Ростислав зайшов у двір, Преслава саме розвішувала свіжовипрану білизну на подвір'ї.

Без вступів і передмов Ростислав заговорив до дочки:

 - «Доню, за мною в лісі весь час хтось стежив, а сьогодні на мене в лісі хтось напав! Ти маєш негайно розповісти мені що тут насправді відбулось чи відбувається!»

Преслава підняла на нього свої такі невинні сірі очі:

  - «Батьку, що ти таке кажеш? На тебе в лісі хтось напав?»

 - «Так, доню, стежив і напав. І я маю знати чому!»

 - «Але ж тут не має бути злодіїв!» - щиро здивувалася Преслава, і, занепокоєним голосом запиталася - «З тобою все добре?»

Не відповідаючи на запитання Ростислав продовжив - «Може і немає…» - погодився він - «Але доню, люба, скажи мені, будь-ласка, хто такий Борислав?» - вперто вів далі він.

 - «Борислав?» - перепитала Преслава

 - «Так, Борислав!» - наполягаючи повторив Ростислав.

 - «Я начебто вже десь вже чула це ім'я…» - зачудовано прошепотіла Преслава.

 Вона нічого не пам'ятала, бо чаклунові чари щодо неї все ще не розвіялися, навіть після його смерті. Бо вони були спрямовані головним чином на неї і скріплені страшним закляттям.

 - «Мені здається, що ти не тільки «чула», а й маєш добре знати хто це!» - наполягав батько - «Люди в Соснові сказали, що він жив у твоєму будинку!»

  - «Якби це і справді було так, то я б точно про це знала!» - ображено промовила Преслава.

  - «В тому то й річ, доню, це дуже дивно! Бо він жив тут, а ти нічого про це не знаєш!»

Преслава дивилася на батька так, ніби він був несповна розуму і ніс повну маячню:

 - «Батьку, ти мабуть втомився на полюванні, тобі треба відпочити!» - було все, що мовила вона.

 Зрозумівши, що він нічого не доб'ється від своєї впертої та затятої дочки, Ростислав розвернувся і спересердя плюнув, а потім швидко пішов геть. Подумавши, він вирішив повернутись назад до лісу. Він прийшов на те саме місце, де поранив свого супротивника. І намагався весь час триматися у тіні дерев, під їхнім захистом. Обережно визирнувши з-за великої сосни, він гукнув:

   - «Бориславе, це справді ти? Я не хотів поранити тебе! Це вийшло мимоволі!»

 Відповіддю йому була стріла, що дзвінко просвистіла і вп'ялася у дерево біля самого носа. Ростислав швидко перебіг на іншу сторону стовбура.

- «А я дивлюсь, ти не такий вже і влучний!» - насмішкувато промовив він.

- «Я подивився, яким би ти був…» - десь із гущавини почувся надтріснутий голос - «якби у тебе з дупи стирчала стріла!»

 - «То ти і справді Борислав!» - остаточно вголос вирішив Ростислав - «Виходь, я не заподію тобі шкоди!»

 - «Вже заподіяв!» - озвався Борислав - «Чому я маю тобі вірити?»

Ростислав не відповів на питання, а натомість задав своє.

 - «Люди в Соснові кажуть, що ти жив з моєю дочкою. Скажи мені, чому вона тебе не пам'ятає?"

 - «Це ти в неї спитай! Звідки я знаю?» - процідив крізь зуби Борислав. 

 - «Бориславе, я не хочу ворогувати з тобою, я просто хочу добра своїй дочці! Я вірю, що так само і ти!»

 Відповіддю була тиша.

Ростислав визирнув з-за дерева і роздививсь - нема нікого, тихо.