Глава 4. В якій щире каяття Ростислава справляє враження на Преславу, він майже пробачений та повертається додому.

 Був початок вересня, Преслава трудилася на всі сили - вона зсипала намолочене зерно у комору.

Несподіваний візит, а потім таке саме несподіване зникнення блудного батька спочатку збентежило і тримало її у напрузі кілька днів. А тепер життя начебто знову взяло свій звичний ритм. Хоча, по совісті сказати, вона все ж жалкувала, що батько знову зник. Бо вона так багато хотіла йому розповісти, поділитися з ним своїми жалями й болем.

 А він, як завжди, просто взяв і пішов.

 Ну що ж, це не вперше, як він покинув її, тепер вона доросла і сильна і сама дасть собі раду.

Вона відпустила Бровка побігати -  іноді він міг зникнути на кілька днів, а сама наспівуючи собі під носа, стала до роботи. Саме віднісши відро до клуні, вона поверталася до возика з зерном і тут - стала як укопана.

Посеред двору стояв весь зарослий, брудний і худющий незнайомець, у якому вона насилу вгадала батька місячної давності - їхні очі зустрілись.

 Худі, бліді та виснажені Ростиславові вуста ледве ворушились.

 - «Доню, ти можеш вигнати мене і матимеш на це повне право! Але дай мені шанс довести, що я змінився, що я став іншою людиною! Я більше ніколи не скривджу тебе і зроблю для тебе все! І, якщо буде треба, не замислюючись віддам за тебе своє життя, бо мені більше нема задля кого, чи задля чого жити!»

 Він стояв похитуючись, бо тривале голодування, а зараз це напруження нервових сил, а надто довга промова виснажили його. Ще трохи і сили зовсім би залишили його. Фактично тільки надія на те, що Господь пом'якшить серце дочки і вона викаже милосердя до свого непутящого батька тримало його на цьому світі.

 - «Батьку, тобі треба поїсти та відпочити!» - Преслава покинула свою роботу і побігла до нього - «Ходімо, я нагодую тебе!» - підтримуючи батька з одного боку, вона відвела його в кухню та посадила за стіл.

Ростиславові руки, що тримали ложку, сильно тремтіли, коли він жадібно запихався рідким варевом, крапельки якого стікали по його давно не голеним щокам і бороді.

 Сірі сумні Преславині очі з жалем спостерігали за цим нещасним створінням, яке раніше було сильним і могутнім чоловіком, який вочевидь нікого і нічого не боявся.

Він з`їв увесь казан юшки, яку вона приготувала на тиждень і силувався розпочати розмову. Але Преслава жестом зупинила його, мовивши:

  - «Тобі треба відпочити, говорити про все будемо потім!»

 Вона постелила йому зручне ліжко і Ростислав, не сперечаючись, вклався спати.

 Цілий тиждень він від'їдався та відсипався, поки не став вже схожим на себе колишнього.

 Дочка пробачила йому. Бо її добре серце не могло інакше… Преслава знала, що якщо не зробить цього, то втратить і його! Цим вона дала йому другий шанс довести, що він справді змінився і тепер думатиме не лише про себе.