Глава 3. В якій розповідається про короткочасне потьмарення Ростиславового розуму після того, як дочка розповіла йому правду.
Кілька днів Ростислав блукав у навколишньому лісі, він жив неначе у напівсні, не бачачи різницю між світлом і темрявою, між днем і ніччю.
Всі ці дні він нічого не їв і не пив, і все більше скидався на примару, а не на людину. Почуття страшної провини переповнювало його розум - він точно знав, що у смерті дружини та сина винен він. І тільки він! Бо ніхто не наважився би скривдити його сина, якби він був тут і дружина напевне була б теж жива!
Це не давало йому ні їсти, ні спати, ані навіть дихати…
Якби не віра у Бога та думка про те, що це його кара, що він тепер має жити, щоб страждати і спокутувати провину, то він, скоріше за все, наклав би на себе руки від нестерпного болю.
А в одному зі своїх напівмарень, напівснів він почув голос. Він подумав, що до нього говорить Бог:
- «Ростиславе, поглянь на себе! Що ж ти коїш? Твоя смерть не поверне їх із мертвих, але ти більше ніж завжди потрібен своїй дочці! Вона слабка і беззахисна, і сама посеред дикого лісу! Подумай про це!»
Прокинувшись від сну, перша його думка була:
- «Дякувати Господові, тепер я знаю, що маю робити!»
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
