Глава 1. В якій Бориславові дошкуляє власна невпевненість.
Сіроманці, сіроманці кружляють навколо. Вони шкірять зуби, обступають його щільним кільцем, наближаються. І наближаючись,намагаються стрибнути йому на груди і вирвати серце… або вчепитись у горло і роздерти на частини.
Аж ось перший, вожак-сіроманець закляк, йому не стало духу стрибнути. Він раптом розвернувся і завив, піднявши морду до місяця.
Не розуміючи, що сталося, Борислав опустив свої очі долі і побачив сірі вовчі лапи. Тепер це його лапи з великими кривими кігтями. Він став… вовком! Він сам став вовком!
Борислав прокинувся спітнілий від жаху - він ще відчував вовчі ікла на своєму горлі і бачив власні, щойно отримані пазурі. Він все ще був у полоні сну - спочатку вовки гризуть і роздирають його, він відчуває сморід з їхніх пащек і запах власної крові та тельбухів. А потім він стає одним із них і має робити те саме з іншими…
- «Це сон, всього лиш сон!» - повторював він собі, але все ще не міг заспокоїтись. Останнім часом він і справді почувався немов дикий загнаний звір. Тому й не дивно, що у своєму сні він уже і став ним.
Останні кілька тижнів він, мов привид, кружляв навколо Преславиного дому. Їх колись спільного дому! Спостерігав, не наважуючись підійти ближче.
Він жив у лісі, їв у лісі, спав у лісі, він наче застряг у своїй нерішучості, як у підвішеному не маючи сили щось змінити - чи може покинути цю справу і забратися геть, чи все ж спробувати поговорити з Преславою…
Але про що говорити? Він бачив на власні очі, що вона живе не сама, бачив іншого чоловіка тут, поруч із нею.
- «А чого ти очікував?» - говорив йому внутрішній голос - «Ви ніколи не були близькі з нею, вона навіть ніколи не говорила, що любить тебе! Все, що ти придумав було лише у твоїй уяві, а не насправді!»
- «Але ж ми стільки пережили разом!» - доводив він сам собі.
- «Це - наш дім, ми його разом будували, і, як не як, я таки врятував її від смерті!»
- «Це все в минулому!» - підступно шепотів той самий голос - «Вона більше не любить тебе і ніколи не любила! Все, що ти маєш зробити, це просто забратися та дати їй спокій!»
І все ж Борислав поки що не міг погодитись з цим голосом, щось все ще тримало його тут.
- «Я не поїду звідси, доки не поговорю з нею!» - як дні минали, остаточно вирішив він - «Я маю на власні очі пересвідчитись, що все вже скінчено, а, може бути, ніколи нічого й не починалося!»
Але зробити цей вирішальний крок він не міг, щось утримувало його від цього. Мабуть йому заважав страх почути її відповідь і позбутися всіх сподівань, якими так довго жив, всіх своїх мрій, надій та ілюзій…
Ось і був він зараз, мов та неприкаяна душа, що застрягла поміж світами, і не може знайти собі шлях до жодного з них…
Бориславові пощастило вижити після падіння з багатометрової дніпрової гранітної кручі - щасливо уникнути численних гранітних брил і не розбити голови об скелясте дно. Але тепер він наче застряг між минулим і майбутнім, боячись ступити крок вперед, бо тоді омріяне майбутнє точно зникне… Це було доволі дивно для людини, яка стільки пережила, і здається уже не мала би чогось боятися. З іншого боку було зрозуміло, що він боявся прийняти хибне рішення, яке б змусило його змучену душу страждати ще більше, в якійсь мірі втративши сенс власного існування.
Якась частина його казала - «Роби вже щось, ти не можеш вічно жити у лісі!»
- «Я й зроблю!» - Відповідав Борислав сам собі - «Я звісно поговорю з нею, лиш випаде така нагода!»
- «І коли ж вона випаде?» - єхидно поцікавився голос.
- «Не знаю!» - чесно відповідав сам собі Борислав.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.