Глава 52

Протягом наступних кількох днів варязький табір був щільно оточений об'єднаними силами слов'ян і київських варязьких осадників. Військо, що оточило варязький табір, у кілька разів перевищувало його за чисельністю.

 У цей час Володимир зібрав віче на площі перед палацем, а делегація прохачів з оточеного варязького табору намагалася триматася осторонь... Майдан був вщерть заповнений людьми, кожен хотів на власні очі побачити нового князя, а Володимир вирішив показати своєму народові, що він поважає київській люд і, за потреби, завжди радиться з ним.

 - Люди Києва, як ви знаєте - князь Ярополк помер і не я був причиною його смерті - його підступно зрадив і вбив власний воєвода Блуд! Скажіть, люди, як ми маємо з ним вчинити?

 - Скарати на горло! - Почулися поодинокі розрізнені голоси - Скарати на горло! - голосніше заходилася юрба.

 - Що ти можеш сказати на своє виправдання? - Звернувся Володимир до Блуда, що його тримали двоє дужих дружинників.

  - Я хочу сказати тільки одне… - Наче стомлено, але переконано мовив Блуд - Якби я навіть знав, чим все це для мене закінчиться, то я вчинив би так само! Бо князь Ярополк був гвалтівником і підлим вбивцею! Він, разом зі своїми дружинниками, до смерті замучив і вбив сімох невинних дівчат у минулу купальську ніч, вчинивши святотатство проти богів! Серед них була і моя рідна донька Горислава! Я проклинаю його і пам'ять про нього навіки!

 Поголос пішов по юрбі, вона заворушилася і захиталася непевно.

Володимир підняв руку - Я почув, що ти кажеш, Блуде, ми подумаємо над твоїми словами, та пошукаємо свідків, чи ж правду ти кажеш, а тепер заберіть його! - Він звернувся до дружинників.

 Тоді Володимир ще не знав, що за кілька днів після віча, він, не в змозі зарадити Блудовій справі самостійно, звісно, ніто не буде шукати ніяких свідків, прямо спитає у Добрині - Як ти гадаєш, що я маю робити з Блудом?

 - Блуд він і є Блуд - Мудро поведе Добриня, що на якийсь час знов відновив, якщо не довіру, дослухання племінника… - Саме його ім'я говорить, що не варто від нього очікувати нічого доброго! Він все рівно тебе зрадить! А надто після того, як побачив, що ти привселюдно хотів його стратити! То ти повинен нанести удар першим! - Впевнено говоритиме Добриня.

 - Але ж він мстився за смерть власної дочки, а справа помсти є священною, до того ж Ярополк начебто вчинив святотатство проти богів… - Несміливо заперечив Володимир, що ще вагався, враховуючи привселюдне зізнання Блуда…

 - Так, мстився! – Погодився Добриня – Але ми вже говорили, що князь має приймати справедливі рішення, а не вірні! Чи не так? – Тож все це було риторично. Бо наступного дня Блудові привселюдно відрубають голову.

 Але зараз князь знав, що прийшов його час і його голос розносився далеко над майданом - Люди Києва! Я звертаюся до вас! Ви знаєте, що варяги стоять під містом, але ви також знаєте, що вони з усіх боків оточені! Народе мій, скажіть, що я маю з ними робити?

Піднявся страшний шум. Єдине, що можна було розібрати - це вигуки обурення і ненависті, що нарешті злилися у єдине - Вбити їх, вбити підлих виродків!

 - Я почув тебе, народе мій! - Володимир розвернувся до варязьких посланців

 - Ви чули, що вимагають люди Києва? Але я можу запропонувати вам інше - якщо негайно заберетеся з нашої землі, то я збережу вам ваші нікчемні життя! Вірно народе мій? - Схвалення товпи не було зараз таким явним - розрізнені голоси виказували і схвалення, і осуд...

 - Ви відправитись до Візантії, ромейські посли вже давно сидять у Києві, бо василевсові потрібні найманці… саме такі, як ви! Тож вирішуйте! - Володимир підвищив голос - Битва, у якій ви всі загинете, або почесний супровід до Константинополя, де на вас вже давно чекають і обіцяють гарну платню за ваші послуги! - Хмикнув про себе Володимир, наче забувши,  що зовсім недавно він сам ці послуги на всі сили використовував…

 Варяги не виглядали надто зраділими, почувши це, але, схоже, вибора в них не було… Вони стояли похнюпленими і стриманими посеред товпи, що ладна була розірвати їх. Від їхньої ватаги відділився Олаф, він був племінником конунга Еріка і завжди приязно ставився до Володимира.

 - Великий князю! - Вимовив він поважно, намагаючись говорити слов'янською - Я, разом зі своїми людьми хочу служити тобі! А ти знаєш князю, що майже тисяча моїх людей віддана і підкоряється виключно мені! Я зараз говорю і від їхнього імені теж - ми завжди будемо вірними тобі!

 - Люди Києва! - Володимир знов виступив уперед - Цього варяга я знаю, він та його люди вже не раз доводилили мені свою відданість! Дозволимо їм служити Києву вірою і правдою?

Одностайної згоди не було, але все ж більшість підтримала князя.

 - На тому й вирішили! - Впевнено вів далі юний, але вже увійшовший у свою роль, князь, якому вже не потрібний був щоби володарюватибув ані Добрині, ані будь-хто інший, лишень власний стражденний народ… - А на майбутнє ви маєте знати, що я раджуся з вами і шаную вас, мої люди! І будь-яке важливе питання, яке стосуються нас усіх, ми вирішуватимемо спільно, на загальному вічі!

  Добриня виступив наперед і голосно вигукнув, заохочуючи інших, отримуючи собі таке потрібне пробачення

 - Хай живе великий київський князь Володимир! - І багато тисяч горлянок злилися в єдиному ревищі і це була мить такого важкого, тернистого, але такого солодкого і заслуженого тріумфу

  - Хай живе великий князь київський Володимир! – І князь підняв свої очі до неба - йому здалося, що він бачить високо в синьому небі золотого сокола у формі тризубця, і тоді він точно знав, що з неба йому посланий знак…