Глава 50

Горислава була позашлюбною дитиною Блуда і тому про її існування майже ніхто не знав. Бо коли Блудові було 15 років, він занадився ходити до сусідської вдови, яка була майже вдвічі старша за нього. Батьки були не в захваті від його захоплення і тому намагалися примусити його припинити ці стосунки, та марно. Що від цього зв'язку в нього народилася дочка, Блуд дізнався тільки тоді, коли вже був у Святославовому війську. Куди втік від безкінечних батьківських чіплянь та намагань настановити його на вірний шлях та примусити займатися бодай  якоюсь ремісницькою справою…

 Не дивлячись на свою молодість, у війську Блуд показав себе дуже вправним воїном, а в майбутньому здібним та талановитим полководцем… У свої двадцять п'ять років він уже був загальновідомим та з визнаними заслугами, а князь Святослав навіть зробив його воєводою…

Тож після загибелі воєвод Сфенкла та Ікмора у Болгарії, а потім і подальшого відходу Свенельда від справ, ніщо не заважало йому стати чільним воєводою київського князя вже Ярополка, його найкращим другом і порадником… Ніщо, окрім одного але… Це сталося приблизно рік тому, наступної після купальської ночі.

Служка розбудив його посеред глупої ночі, співчутливо бурмочучи під ніс

 - Вибач, воєводо, що зараз турбую тебе, але там якась навіжена! Каже, що сталося лихо з вашою донькою, я б ніколи не посмів би турбувати вас, але...  - Що за жінка? Що ти верзеш? - Блуд роззлючено визвірився на прислужника, що насмілився потурбувати його сон… - Хіба ти не знаєш, що моя дружина і донька в цьому теремі і вони спокійно собі зараз сплять?

 - Звичайно, знаю, воєводо… - Була кваплива відповідь - Але вона каже, що у вас є і інша сім'я!

Блуд вмить прокинувся і суворо витріщився на служку - Чого тягнеш? Негайно веди її сюди!

 Болеслава, його перша любов, зараз скоріше нагадувала стару бабцю - вся розхристана, бліда, темні круги під очима. І вона навіть більше скидалася на примару, а не на людину...

  Від довгого бігу та хвилювання вона задихалася, вся тремтіла і ледве змогла вичавити з себе - Б-блуде, н-наша дочка з-зникла, пропала, т-ти маєш знайти її!

Блуд підійшов до неї і на всі сили струсонув її за плечі:

 - Ти що п`яна? Що ти мелеш? Як пропала? Де вона могла пропасти? Пересилюючи себе, свою слабкість, Болеслава, яка заледве трималася на ногах, зашепотіла - В-вони р-разом з д-дівчатами п-пішли на К-купала пускати в-вінки н-на Д-дніпро, ж-жодна з них н-не п-повернулася! - Бачачи, що Блуд остовпів, Болеслава, запинаючись, але продовжувала гаряче шепотіти - М-ми з с-сусідами ш-шукали їх с-скрізь, її н-ніде немає!

Тепер уже страх почав заповзати у Блудове серце, коли він озвався… - Де вона була? Де її шукати?

  - Н-на п-полудень від Києва, за-за лісом…

Розбурханий Блуд відштовхнув Болеславу і швидко гукнув слугам, які вже стояли за дверима - Негайно сідлайте коней, вирушаємо зараз же!

Коли вже розвиднілося, Блуд разом з найвірнішими людьми обшукав весь ліс, все узбережжя Дніпра, всі шукали Гориславу, але не знайшли навіть її сліду, як і інших дівчат… Відчуваючи повне безсилля, він уже зневірився і зібрав своїх людей біля дороги, що вела на Київ, аж тут його вух досяг, як йому здалося, ледь чутний стогін…

Але спершу йому здалося, що це шум очерету на вітрі. Він зупинився і ще раз прислухався. Стогін повторився ще раз, він начебто доносився з канави, що була неподалік від дороги… Блуд зіскочив зі свого коня і побіг туди...

 На самому дні канави вгадувалося жіноче тіло, все вимазане у крові і наполовину втоплене у рідкій багнюці.

 Що це його дочка він здогадався тільки тоді, коли вона почала ледь чутно благати… - Допоможіть мені… будь-ласка… - Ледь чутно прошепотіла вона.

 - Доню… о боги! - Блуд зліз до неї і обережно підняв на руки - Що за виродок з тобою таке зробив! - Його всього трусило, він все ще не вірив своїм очам…

 Горислава відкрила свої зболені очі - Тату, ти таки прийшов по мене… я так кликала тебе…

 - Доню, тепер все буде добре, ти одужаєш, ми виходимо тебе! - Він гладив тремтячими долонями її брудне, заюшене кров`ю, понівечене тіло, аж ось його пальці вперлися в щось тверде і тут він побачив, що з її грудей стирчить наконечник стріли – тож взагалі було дивно, що вона досі була жива... Всеосяжний біль заполонив його серце і душу…

Та вочевидь перед смертю ясність розуму і спокій прийшов до Горислави, вона говорила через силу, часто зупинялася, але її оповідь була чітка і зрозуміла, але від того не менш страшною… Її груди раз по разу здіймалися, їй було боляче говорити через стрілу, що застрягла там…

 - Нас було семеро… ми були вдягнені у довгі білі сорочки з віночками на головах… ми зібралися на березі Дніпра і закликали Лада до своїх осель… щоб він прийшов до нас… цієї осені… На нас напали якісь люди… їх було вдвічі більше за нас… вони були дуже хмільні… І ми намагалися втекти… але вони нацькували на нас своїх собак… собаки рвали наш одяг… роздирали… на шмаття наші тіла… потім настала черга людей… вони напали на нас… наче дикі звірі… ми просили, благали їх не займати нас… але це їх тільки більше розпалювало… Вони гвалтували, били і знущалися з нас… не було такого витонченого звірства… якому б вони не піддали наші нещасні тіла… Нарешті під ранок вони знесилили і їм набридло мучити нас… вони почали одна по одній вбивати моїх подруг… потім викидаючи… мертвих та напівмертвих… у Дніпро… Я була останньою…мені вдалося вирватись… з того пекла, коли ті бузувіри саме були зайняті… моєю подругою - вони душили і одночасно встромляли їй ножі у живіт… у той момент я вирвалася… хоч майже не мала сил… побігла… мабуть страх смерті додав мені сил… вони пробили мені груди стрілою… почали закладатись… скільки я пробіжу зі стрілою у грудях… вони бігли за мною… аж поки їм це не набридло…

 - Все рівно скоро здохне і далеко не втече! - Почула я… наздогін… ось я лежу тут… чекаю смерті… Батько… чому… скажи мені чому я маю… отак померти?