Глава 49

 Фортецю Родень, за сто верст на південь від Києва було обложено з усіх сторін, цю невеселу картину з висоти валу спостерігав Ярополк, а поруч стояв «вірний Блуд», що, як виявилось, мужньо врятував князя, в останній момент вирвавши його з лап Володимирових варягів!(Принаймні це було те, у що свято вірив Ярополк)

Але та віра геть не була сліпою, просто Хлусові вдалося, користуючись певною довірою до своєї особи, створити певний інформаційний вакуум навколо князя, коли все, абсолютно все йшло через воєводу Хлуса, бо Ярополкові було зручно так… бо він так звик, коли все йшло до нього через воєводу Свенельда, об не переобтяжувати себе різними державними справами, точно як робив його пріснопам`ятний дід Інгвар, що перекладав різні нудні державні справи на власну дружину Ольгу… Але тепер, за ту зручність, а точніше власну недбалість та нехлюйство його онук мав дорого розплачуватись…    

Але не в Ярополковому характері було у власних гріхах та огріхах звинувачувати себе, тож схоже було, що зараз Хлусові і справді прийдеться відповісти за всі ті вигадані та не вигадані гріхи… - Ти казав мені, що до цього не дійде, ти обіцяв мені розібратися з Хлусом і його людьми! - Вчергове запалав Ярополк праведним гнівом, та на цей раз він не прагнув задовольнятися лишень вибаченнями та порожніми, як він тепер щиро вважав… - Я вірив тобі, покладав всі надії на тебе, а що зробив ти? – Сам себе розпалюючи, виголосивши ту несамовиту промову, хоча і не хапаючи на цей раз за шию чи грудки, але витріщився на свого воєводу своїми великими безумними очима Ярополк…

 - Княже, мені дуже шкода, але Хлус виявився розумнішим, ніж я гадав, він просто обдурив мене! Але більше цього не повториться, я… - Відводячи в сторону очі, говорив Блуд, але тут його грубо перервали… -

 - Бачу, що обдурив! - Різко обірвав його Ярополк - А що зараз робити мені? І взагалі, мені так набридли всі ці твої виправдання! - Ярополк хижо вишкірився - Ти маєш власною кров`ю змити всі свої гріхи… - Боячись почути від князя якнайгірше, Блуд квапливо перервав його…  - Все не так погано, як здається на перший погляд… - Швидко затараторив Блуд - Геть не все ще втрачено! - Начебто впевнено вигукнув він… хоча й добре знав, що втрачено все, що ніякої надії немає і що з Ярополком, можна сказати, вже покінчено… Що питання було тільки в тому, коли і як саме той зустріне свою смерть… але швидко вів свою брехливу мову далі - …Родень неприступний, його гарнізон відданий тобі, княже! Ти - законний правитель Києва, ніхто не може забрати в тебе це право! І ти можеш оборонятися тут вічність, поки Володимирові не набридне чатувати під його стінами на тебе! Я гадаю, що він обов`язково спробує з тобою домовитись! - І Блуд довірливо поклав  Ярополкові свою повну руку на плече - Скоріше за все, він вимагатиме у тебе нових володінь… - тієї ж самої деревлянської землі, або землі в'ятичів чи радимичів… - Безсовісно брехав Блуд в очі князю, який був на межі відчаю і міг сприйняти будь-яку саму безглузду брехню за чисту монету… Бо як потопленик хапається за соломинку, так і Ярополк вхопився за свою останню надію, бо що б там не казав Блуд, але Ярополк добре знав, що у Родені дуже сутужно з припасами та збіжжям і його люди вже почали голодувати…

І тут, мов саме для того, щоби підживити ту саму пусту надію в серці для слабкодухих… - Ну що я казав тобі князю, дивись… -  І, ніби на підтвердження його брехливих слів, на горизонті з`явилися вершники, що вимахували білим прапором і швидко наближалися до замку - Ось тобі й перемовники з`явилися!

Ярополк  збадьорився - Тож швидше йди до них і скажи, якщо вони хочуть перемовин, то хай приходять удвох - Володимир і Добриня, і можуть взяти тільки двох охоронців, ми також поїдемо удвох, з собою візьмемо двох найкращих наших людей… але зачекай… - Нехай все-таки ця важлива справа дещо зачекає… - Ярополк знову хижо вишкірився… - Скільки разів ти мене підвів, Блуде? Двічі? Перший, коли збрехав про Полоцьк, а другий, коли про Хлуса? Я хочу за це два твоїх пальця! – І, не зморгнувши оком, в один момент Ярополк скинув Блудову руку, що все ще лежала на його плечі та, вихопивши в охоронця сокиру, притулив ту пухку руку до валу і швидким блискавичним рухом відрубав Блудові два пальці правої руки… - Блуд поточився, його кров залила стіну, а пальці покотись долі, по стіні… - Можеш їх забрати, Блуде, і хай вони будуть тобі вічним нагадуванням про твої брехні, бо наступне, що я заберу від тебе, буде твоя клята рука, а потім і голова! - Лівою рукою, що вся дрижала, Блуд відірвав своєї сорочки та насилу замотав ним стікаючу кров`ю руку… Страшний біль спотворив його обличчя, тепер вже з майже неприхованою ненавистю дивився Блуд на свого лютого ворога… Та Ярополк навіть не дивився на нього, цьому самозакоханому нарцисові було геть байдуже до тих страждань, що він сам і спричиняв…  

Тим часом було досягнуто домовленості про зустріч на нейтральній території - поза відстанню польоту стріли з міських стін і далеко від передових варязьких загонів.

Рано-вранці наступного дня роденьська брама широко розчинилася і випустила назовні Ярополка з Блудом і двох найкращих охоронців.  Згідно з домовленістю коней залишили у фортеці.

Назустріч їм з протилежного боку вирушили Володимир з Добринею, у супроводі двох кремезних варягів. Блуд був ще дуже хворий після учорашнього, але його душа торжествувала - нарешті після такого довгого очікування він помститься, він здійснить обіцянку дану собі, своїй родині і богам – бо він заприсягся всім їм вбити Ярополка! Але так, щоб той перед смертю знав, кому і за що він завдячує своїм падінням, а потім і загибеллю, бо так помста смакувала набагато більше…

І ніхто з князевого оточення не знав, що саме спричинило цю пекельну невависть, що саме змусило Блуда перетворитись з вірного слуги на найлютішого князевого ворога…

Але приблизно за рік до того, Ярополк, разом з найближчими друзяками, вирушили на полювання у прилеглий до Києва ліс. Бо «добрій душі» Ярополкові хотілося напрочуд гучно відсвяткувати загибель брата Олега і загалом приєднання всієї деревлянської землі до своїх володінь... Але полювання не було надто вдалим. Все, що вони змогли вполювати, це кілька куріпок і зайців, і жодного лося чи кабана…