Глава 46

З київського валу Ярополк пильно вдивлявся у навколишні ліси і поля, де, як йому здавалося, причаїлася незчисленна сила тих, хто хоче забрати у нього все, а потім знищити його самого…

Але поруч стояв вірний воєвода Блуд, його єдина надія, так би мовити… і він повсякчас давав князеві свої розумні поради.

 - Тут вони не пройдуть, тут глибокий яр, тому скоріше за все вони підуть отут… - Воєвода вказував своїм розповнілим від меду, та загалом непоганого життя при дворі, пальцем(Блуд був досить огрядним, але десь рік тому, з незрозумілої причини він сильно схуд… але потім цілком набрав свою попередню кондицію, та навіть перегнав її)

 - Ми маємо чекати їх у цьому місці біля стіни… - Впевнено продовжував Блуд - Але ти маєш дещо зрозуміти, княже, що їх до горя багато, бо ж і полоцька дружина тепер з ними! До того ж кістяк їхнього війська - це досвідчені і вправні у битві варяги… Я гадаю, що нам не здолати їх у полі, у відкритому бою. Найкраща наша тактика - це знекровити їхнє військо з міських стін, закидати їх камінням і стрілами, залити киплячою смолою. Зробити так, щоб рів, на дні якого укопані загострені кілки, вони змогли перейти тільки тоді, коли заповнять його тілами своїх мертвих і напівмертвих товаришів аж до самих країв! А коли останні з них все ще намагатимуться ставити свої драбини і лізти по них, то скинути їх всіх з висоти київських стін!

 - Це все красиво звучить, Блуде! - Мовив Ярополк, відчуваючи, що страх, що потім переходить у злість на поганого порадника, мов та отрута, поступово заповнює його розум... Він схопив Блуда за грудки і зашипів та засичав, мов та гадюка…

  - Але ж ти те саме казав тоді, коли вони взяли в облогу Полоцьк! Ти казав, що у Рогволода сильна дружина і вони нізащо в світі не візьмуть місто з наскоку, але ж взяли, ще й як взяли!

Зараз з настовбученим в різні сторони волоссям і ще формою голови Ярополк чимсь нагадува тхора, якого обложили у його власній норі, злого тхора, що ховав свій дикий переляк за чималою злістю…(Слід сказати, що він був дуже схожий на свого діда Інгвара і зовнішньо, і внутрішньо, тож у кризових ситуаціях, що сталися через його власну недбалість, він діяв так, як і його пріснопам`ятний дід, тобто кидаючись у різні боки, мов навіжений і звинувачуючи всіх навколо у власному недоумстві…)

 - Але ж князю… я твій вірний слуга! – Важко задихав Блуд, коли його чималі груди сильно стисли… а потім вишкірився, його червоні очі блиснули відразою, яку він швидко намагався сховати за виразом участі і співчуття...

Але Ярополк на цьому не зупинився - За це тебе варто вбити, паскудо! – І обома руками він тепер різко здавив Блудові шию, показуючи намір придушити його зараз, не чекаючи іншого випадку невдачі чи нехлюйства з його боку...

 - Вибач… Ярополку, я недооцінив Володимира… а надто його розумного дядька - Добриню… - Прошепотів Блуд здавленим голосом, бо говорити йому було надзвичайно важко.

Як вхопив, Ярополк так само різко забрав руки. А Блуд деякий час стояв переводячи подих та тримаючись за обдерту з сінцями шию…

 - Ти – клятий нездара, як я можу тобі вірити після цього? - Процідив Ярополк крізь зуби, все ще тамуючи свою злість…

 - Княже… - Вимовив Блуд все ще відсапуючись - Я всього лиш твій покірний слуга і не можу знати кому і що приготували боги! Хто знав, що він живим злізе з тої клятої полоцької стіни?

 - Він так образив та принизив мене… -Наче забувши про існування Блуда прошепотів Ярополк - …привселюдно згвалтувавши мою наречену…

І як і в його діда, після такого страшного стресу в нього починалась депресія і апатія, така як зараз… він притулився до валу, на темному обличчі було написане невимовне страждання, а потім почав знавісніло битися головою об стіну... аж піна пішла йому з рота… 

В такі хвилини, хто, як не Блуд міг майстерно розіграти роль турботливого батька і це йому було неважко, бо він на цілих чотирнадцять років був старший за Ярополка, давно вловив всі його слабкості і був набагато досвідченіший… але роблячи це, в душі мусив ховати свій страшний біль... а ще глибоко приховану відразу і люту ненависть… та мав бути хитрим лицедієм, для того, щоб вижити, бо князь міг наказати його стратити у будь-який момент, якщо на те буде його воля…

 Тож… - Гей, Ярополку… - Лагідно мовив він обійнявши князя за плечі - В тебе сильне військо і міцна фортеця! І ти не повинен так занепадати духом!

 - Але ж ти казав… - Настовбучені  Ярополкові тхорові вуха та вуса злегка стрибнули вгору, коли він так само різко, як впав у депресію, повернувся до реальності, різко підскочивши до свого воєводи, дивлячись йому своїми божевільними очима прямо у вічі… - Ти казав, що в Києві змова! Що змовники хочуть скинути мене і запросити клятого Володимира!

 - Так, так, казав, заспокойся, Ярополку, не можна так себе доводити… я вже переймаюся через твоє душевне та фізичне здоров`я… -  Спробув Блуд вгамувати напівбожевільного князя, що з божевільним виглядом робив дурниці та ніс всілякі нісенітниці при цьому… - І тобі не варто так хвилюватися через це! Я вже майже викрив і скоро візьму змовників… бо їх очолює дехто Хлус, а я знаю, де він переховується!

 - Це правда Блуде? – Наскочивши на воєводу, князь знову взяв його за грудки… - Ти не брешеш мені на цей раз? - Як можна,князю… клянуся всіма богами, що це правда, як той божий день! - Не зморгнувши оком, пробелькотів Блуд здавленим горлом - він знав, що затіяв дуже небезпечну гру, але шляху назад в нього вже не було…

Та ті слова на диво збадьорили Ярополка, подивившись у червонуваті перелякані очі Блуда, він чомусь побачив, чи радше волів побачити, тому і побачив в них – воєвода вірний йому та не бреше йому…   

Нарешті Ярополк відпустив воєводу - той насилу перевів подих не тільки фізично, а й морально – здається, цього разу пронесло…

  - Вважай Блуде, що цього разу тобі повезло, але наступного разу… - Ярополк суворо зсунув брови, але не закінчив фрази… Тож поспіши! – Майже єлейним голосом проспівав тепер Ярополк - Я хочу власними руками вирвати їхні кляті очі! А для того Хлуса в мене вже заготовлена паля, на якій він має привселюдно сконати!