Глава 42

Старий Рогволод насуплено розглядав обох своїх синів, по черзі переводячи погляд з одного на іншого.

 - Як ви могли програти цю битву, ви хоч розумієте, в якому ми зараз становищі і що зараз може статися? - Вибухнувши голосною лайкою, досхочу вилаявшись, він продовжив свій розпачливий монолог - Я дав вам в руки… кляту перемогу… щоб знищити їхнє смердюче кодло лишень потужним ударом… я все, практично все, поставив на карту! А що зробили ви? Не просто згаяли таку можливість, а ще й поклали купу людей при цьому та ганебно втекли з поля бою!

Тут не витримав, та озвався старший син - Батьку, не кричи, вони розгадали твій план та обійшли данів з тилу… і ми самі опинились у пастці, яку готували для інших! І нашої вини в цьому аж ніяк нема!

 - Немає вашої вини? - Рогволод трохи не сказився від почутого - А ви що, не могли трохи подумати і передбачити таке? Або просто хоча б ще раз вислати шпигунів, щоб не втрапити в таку халепу!

 - Батьку, прошу, заспокойся! - Озвався другий син - Добре бути розумним заднім розумом, але тоді нам здалося, що вони, мов ті дурні барани, самі йдуть у пастку і перемога - ось вона, простягни руку і візьми! Хто ж знав, що вони виявляться такими розумними та завбачливими!

 - Хто ж знав…! - Перекривив його Рогволод - Головою треба думати, а не дупою! Дурними баранами виявилися ви! - Рогволод все не міг знайти собі місця від праведного гніву.

 - Чому ж ти сам не очолив наше військо, якщо все так добре знаєш? - Єхидно поцікавився старший… - Вже ти там напевне все зробив би як слід!

 - Як смієш ти так говорити із батьком? - Рогволод ледве не захлинувся власною слиною та люттю, його прокльони були один страшніший за інший… Він лаяв всіх - і дурних синів, ще дурнішу дочку, а заразом і себе за неспроможність та нездатність прийняти таке важливе, вірне, та свочасне рішення…

 - Ідіть до біса, щоб я вас не бачив, пішли геть, недоумки! - Рогволод у безсилому гніві ще кричав їм наздогін, коли вони похнюплені і чимало роздратовані виходили за двері.

 - Це кара богів, вони так карають мене за зарозумілість! - Примовляв він обхопивши голову руками...

Аж ось втішна думка вивела його зі стану морального ступора, він помітно збадьорився, бо ж наче хтось зашепотів йому на вухо… - Нічого, Рогволоде, ще не все втрачено, бо ж молодий вовк разом зі старим зламають собі ікла об міцні мури Полоцька!