Глава 41

Добриня дивився у поле, що було заповнене різношерстим натовпом і щиро дивувався - Невже Рогволод справді думає, що з цією армією селюків, очолюваної його бовдурами синами він може перемогти свейських варягів?

 Але потім його погляд ковзнув по узліссю, і, замислившись на мить, йому здалося, що він розгадав план Рогволода, зрозумівши, що саме там причаїлись найкращі сили князя… вони чекають у засідці, і це мають бути дани, відбірне воїнство Рогволода! Бо Добриня знав, що Рогволодів рід також походить зі Скандинавії, там його рідня і основне військо його також звідти…

 - То ось у чому справа! - Осяяла його думка – Мабуть він сподівається заманити нас у пастку! Поки ми, захопившись, будемо вщент трощити його недолуге ополчення, його родичі-варяги тихенько обійдуть нас, візьмуть у лещата і винищать до ноги! Все ж добре, що я подолав свій перший порив накинутись на цю отару телепнів, щоб винищити їх тут і зараз! Ні, тут потрібен чіткий розумний план… - Остаточно вирішив про себе Добриня.

 - Слухай, племіннику… - Він поклав Володимирові руку на плече. Той нетерпляче і сильно стискав руків'я меча, аж вени здулися на його лобі.

 - Давай не будемо так сильно поспішати, мені здається, що це може бути пастка…

 - Мені кортить своїми руками придушити кожного з цих зарозумілих Рогволововичів, що посміли назвати мене байстрюком - і наче тільки зараз до нього дійшов сенс дядькових слів, бо занурений у свою ненависть, що осліпила його, він геть нічого не хотів чуть…

 - Що… пастка? Ти кажеш пастка, дядьку?

 - Мені здалося, що на узліссі, крізь листя, я угледів блиск від шолома данського дружинника… - Вимовив Добриня пошепки… хоча це було і не так, він вигадав те, щоби справити враження на твердолобого, засліпленого ненавистю племінника, що мов той тупий баран міг зараз кинутися прямо у відчинену пастку, не перевіривши попередньо нічого… - Якщо дани справді там, то вони дочекаються поки ми будем повністю втягнуті у бій з ополченням, в цей час обійдуть нас з усіх сторін, оточать і нападуть! І довго тримати оборону по колу ми не зможемо, бо це ж дани! І вони будуть свіжими, невтомленими битвою, вони просто знекровлять нас своїми стрілами, а потім виріжуть решту, що лишилася! 

 - О боги! - Вжахнувся Володимир, коли масштаб можливої катастрофи повністю дійшов до нього - невже це те, що має статися?

 - Ні, цього не станеться! - Заспокоїв його Добриня - Але ми всі маємо діяти розумно, обережно та обачно…

Тож Володимир і Добриня розділили своє військо, щоб відправити своїх варягів данам у тил, щоб ті тепер самі обійшли їх, повторивши їхню пастку, тепер на свій лад, а вони з новгородською дружиною поволі підступали до Рогволодового війська, імітуючи намір діяти у відповідності з його підступним планом… Але в цей час варяги вже обходили данів і Рогволодові сини самі опинились у подвійній пастці, яку так ретельно готували для Володимира. І ось Добринине чутке вухо вловило перші звуки боротьби, яка почала точилася в лісі… таки він був правий, в усьому правий, в усьому правий…

 - Володимире, зараз наш час! – Княжич і не хотів того визнавати, але мусив, тож він скривив гримасу, щоб якмога вдячніше подивився на Добриню і розвернувся до війська… і відчуття битви, приплив адреналіну через її наближення, додало йому сили та впевненості для цієї промови… - Братіє і дружино! - Вигукнув він ще підлітковим, ламаним, але голосним голосом -  Не посоромимо нашої зброї, покажемо цим селюкам, де раки зимують! Всі вперед! Тільки труси відсижуються ззаду!

Битва була нетривала, але жорстока і кривава. Майже все полоцьке ополчення було безжалісно вирізане… і лише княжичам з нечисленним оточенням вдалося вибратися з подвійної пастки. Дани, що вцілили після битви з варягами, прикривали їхній відхід, а точніше безладну втечу… і ледве встигли зачинити міську браму, перед напираючими силами Володимира та Добрині.