Глава 38

Володимир гордо стояв на перший з багатьох лодій та дракарів, що йшли прямісінько до Новгорода. Була гарна весна, береги буяли пишною зеленню.

 Його життя теж було ранньою весною, йому було лишень сімнадцять, і, крім того, що був повен енергії та сил, бо все життя було попереду  - найголовніше, що він був на чолі потужного війська, яке мало прокласти йому дорогу до Києва…

Він був молодий і окрилений надією… Та в діжці меду була одна невеличка, а може й величка ложка дьогтю – в обмін на військову підтримку він був змушений був одружитися зі страшною варяжкою, обличчя якої було наче витесане тупою сокирою, а постава її нагадувала поставу поставу незграбного свейського ведмедя … але до цього моменту навіть це не псувало йому настрою. Але щойно він згадав про тую несправедливість що він мав одружитися зі страшнючою-престрашнючою дівкою, тоді як просто безліч красивенних дівчат просто таки пускають слину за ним, як інший спогад про минулу подію таки засмутив його, він заплющив очі і побачив поруч з собою дядька, що стискає йому плечі і пильно дивиться у вічі - Слухай мене уважно, Володимире… Коли ти станеш великим київським князем, то зможеш мати хоч і сотню дружин і таких, які тобі більше до вподоби, але зараз… - Добриня ще багатозначно поглянув йому у вічі - Зараз тобі не приходиться вибирати! Цей шлюб скріпить ваш союз з конунгом Еріком, а якщо ти зараз спробуєш образиш його дочку відмовою, або будь-чим… то позбудешся не тільки війська, а й своєї вічно надутої такої розумної голови! – І для кращого розуміння Добриня струснув свого надміру розумного племінника за плечі - Ти все добре зрозумів? - Перепитав він ще раз - Все? А тепер біжи до своєї молодої красуні дружини і вже постарайся, щоб вона була задоволена!

Хмарка суму повисла на Володимировому юному обличчі при згадці про це… Він ненавидів себе за те, що йому прийшлося зробити і ненавидів дядька за те, що той його примусив…

 - Але нічого… ми ще побачимо чия буде зверху! – З погордою подумалося йому… - У Новгороді, чи будь-де інде, бо дома і стіни допомагають, я обов`язково відіграюся за всі ті приниження, крізь які мені прийшлося пройти там, у Гедебю!

Краєм ока він поглянув на свою молоду страшненьку дружину, що надута, мов сич, сиділа коло борту, наче поглядом шукала ті знайомі береги, що були їй милі з дитинства. Чужа країна лякала її, а надто її не дуже привітний чоловік. І все ж обіцянка зробити її королевою величезної і багатої країни виглядала дуже спокусливою і, поки що, переважала страх невідомого... Але туга за батьківщиною вже почала даватися взнаки, а ще погані передчуття щодо невідомого майбутнього, яке може виявитись геть не таким, як обіцяв їй її такий наполегливий батько… тож Олафі було дуже сумно.