Глава 34

Полювання йшло непогано, княжі хорти затравили пару вепрів і козуль, у мисливському таборі панувало піднесене передчуття наскоро приготованого смачного свіжого м'яса, запитого великою кількістю хмільного меду…

 Лют вирішив, що саме час їм поговорити до гулянки, поки на тверезу голову, і гукнув княжича - Олеже, давай від'їдемо, бо ця розмова не для сторонніх вух…

 Коли вони від'їхали туди, де їх точно не почують, Лют роззирнувся і ще раз переконався в цьому, а потім вимовив

 - Слухай, княжичу, те, що злі язики казали, що твій батько не повернувся з походу, то все правда… - Олег змінився на обличчі – Батько загинув, то це таки правда? - І не задовільнившись тільки цим, щоби зовсім добити княжича, що приносило йому надзвичайне задоволення, але при цьому, натягнувши скорботне обличчя, кажучи - Хочу повідомити тобі ще гіршу звістку… - Олега аж перекосило – Що ж може бути гірше за звістку про смерть батька? – З неприхованим страхом тепер він дивився на Олега, а той, таємно насолоджуючись процесом, продовжував - Твою мати Придиславу, можна сказати, ув'язнено, зараз вона у своїх покоях, а перед тим була до речі у льоху,  а зараз під цілодобовою охороною...

 - Що? Що ти таке кажеш? - З жахом вигукнув Олег і дивився на нього відповідно, княжич не міг повірити тому, що почув,  йому навіть на мить здалося, що це все не насправді, що йому те все привидилось та почулось… Та коли зрозумів, що все те насправді, то просто обхопив лице руками і застогнав…(Він не був геть дурним та добре зрозумів, що те значить - Ярополк перебрав на себе всю владу в Києві, а він, вічно ображений на матір, з дитинства ненавидів свого молодшого брата, її любимчика, а це в свою чергу означало, що його життя завжди буде у небезпеці… Та все ж йому по – дитячому так не хотілось вірити, що все так круто змінилося…

 - Ти точно не розігруєш мене? Може це все – таки розіграш? – Йому так хотілося, щоб Лют, як в дитинстві сказав – Ось тобі, маєш княжичу, попався… - Йому знову на мить здалося, що ось зараз із торжеством Лют готується вигукнути свою коронну фразу – навіть посмішка розплилася на майже дитячому, бевусому, круглому обличчі, але враз зів`яла, коли Лют зиркнув на нього дуже і дуже суворо так, що княжич одразу знітився… - Він таки говорить правду… Але чому все так? – І тепер глибше усвідомлення сказаного та наслідків ще більше вжахнуло княжича – Чому це все сталося? І чому ти зразу мені не сказав? - Це вже він сказав вголос… - Лют дещо призирливо зиркнув на княжича, але повів… - Ну, стосовно чому це сталося - я не знаю, якщо ти щодо ув`язнення матері… - Чесно відповів Лют - Припускаю, що після смерті князя вона захотіла стати регентом, а Ярополк, як водиться, був проти! Ти ж добре знаєш, що вони ніколи не були надто близькі, так би мовити… До того ж, мабуть, він звинуватив її через ті вічні плітки про неї та незліченних коханців… а може навіть звинуватив її у причетності до загибелі князя, у чому б я зовсім не здивувався!

 - Як ти смієш! - Вихопилося у Олега, образа перекосила його бліде, кругле обличчя, побілівшою рукою він стиснув повіддя та схопив руків`я меча  - Ти ж говориш про мою матір! Вона не шльондра і не заподіяла б батькові шкоди!

 - Добре, княжичу, заспокойся. Тепер ти сам бачиш, чому я не сказав тобі вчора. Ти занадто сильно всім переймаєшся… ще утнув би якусь дурницю у замку, у всіх на очах!

 - Ти гадаєш, що через таке можна сильно не перейматися?! - Навіть Олег здивувався почувши подібне – Добре, княжичу, вибач, я те все робив для твого блага… - Дещо глузливо, але не дуже дивився Лют на Олега… - Добре, я зрозумів… - Промямлив Олег дещо примирливіше - Та тобі не варто говорити про неї погане та повторювати усілякі дурнуваті плітки! (Слід сказати, що загибель батька не настільки сильно вразила Олега, як ув`язнення матері, бо батька ніколи не було поряд, він його практично не знав, а те що знав, йому теж не надто подобалося, а мати була для нього всім…) І зрозумій, я турбуюся, я боюся за неї! – Продовжував свою турботливу промову Олег - Як ти гадаєш, він нічого їй… не заподіє?

 - Не переймайся цим, Олеже… - З посмішкою вимовив Лют - Він нічого їй не заподіє, вона ж і його мати! До того ж вона жінка і сама по собі не зможе правити в Києві, бо ж вона не княгиня Ольга… - Тут він оцінююче подивився на Олега, на обличчя людини, яка несподівано для себе дізналася зразу і все – Він геть не тримає удару - Подумав єхидно Лют, а вголос сказав – Але він може заподіяти шкоду тобі… - І тут його погляд знову став випробовуючим...

 - Як-то мені? - Недовірливо і вже трохи перелякано промовив Олег, наче ніколи не знав і навіть не думав про це… - Але ж я не претендую на владу у Києві…

 - А ось так Олеже… Як би там не було, сама мати не загроза для Ярополка, а ось у зв'язці з тобою - то загроза, тому що вона може бути регентом при твоїй особі. І тому Ярополк спробує вбити саме тебе!

Олег зробив вигляд, що не вірить своїм вухам - насправді він геть не був дурним, все він розумів і все знав, просто полюбляв грати дурника для Люта, від якого залежав наскільки тільки можна залежати, та одного дня вірив та знав, що візьме реванш, коли той йому вже буде непотрібен, то зажене старого «друга» у непримітну з виду засідку і помститься за всі ті наруги, що він їх зазнав… А зараз він грав комедію, що не вірив своїм вухам – Що, брат хоче мене вбити? Але ж я нічого поганого йому не зробив! Лют поблажливо вишкірився - Ну й простак, ти, княжичу! Та тобі не обов'язково щось робити, твоє просте існування загроза для нього! До того ж ти законний син, не робочич, як Володимир, а ще близько до Києва, набагато ближче, ніж той таки Володимир!

 - Що ж робити? – У великому розпачі вигукнув Олег, аж тут інша думка начебто неймовірно злякала його, його кругле обличчя ще більш побіліло - Зачекай, а звідки ти все це знаєш… звідки ти знаєш, що брат хоче мене вбити? - Він дивився на Люта своїми коров`ячими очима так, наче хотів, щоб той сказав, що все це неправда, вигадка та дурний жарт…