Глава 32

Лют, наймолодший син воеводи Свенельда, був Олеговим другом змалечку, вони були дуже схожі, хоча Лют і був на п'ять років старшим за Олега. Все ж вони росли разом і були радше як брати, ніж як княжич та його слуга, або так на диво здавалось Свенельдові, хоч він і знав добре свого сина…

 А коли Лют, наймолодший та живий син Свенельда, дізнався, що батько викликає його до Києва, то дуже здивувався, бо раніше батько нічого подібного не робив. Після загибелі братів вони багато років зовсім не спілкувалися через те, що батько звинувачував його у загибелі братів… А зараз? Може, щось трапилося з племінницею? Він розпитав посильного, але той геть нічого не знав...

 - Дивно… - Подумав Лют, він вже знав, що князь Святослав не повернувся з походу і ще раз запитав посильного, заохотивши того жменею срібних візантійських монет - А що такого діється в Києві?

 - Княгиню Придиславу взято під варту… - відповів той.

 - О, це добра звістка… - Подумалось Лютові. Він ніколи не любив цю розпусну норовисту чужоземку, що завжди зверхньо ставилася до нього, тому побоювався того, що та може стати регентшею…

 - Але ж Олегові це явно не сподобаться, вона ж його мати! - Майнула в голові думка – та він має це знати…

Ніби читаючи його думки посильний, так само добре заохочений Свенельдом, вимовив - Не кажи нічого Олегові, перш ніж поговориш з батьком…

- Але ж вона його мати! - Не стримав здивування Лют.

 - Я лиш посильний, передаю тобі волю воєводи! - З цими словами посильний вклонився і вийшов геть зі світлиці... А Лют залишився наодинці зі своїми думками.

 - Що ж ти задумав, батьку? - Подумки питався він. Вони ніколи не були надто близькими, батько більше любив старших братів, хоробрих і мужніх воїнів, а його вважав хитруном та пройдисвітом, яким він у великій мірі і був… А коли старші брати загинули, то Свенельд став невтішним, що гад такий лишився живий, вочевидь підставивши своїх добрих, розумних, але безталанних братів, тож він прокляв молодшого сина, а всю свою любов і увагу віддав єдиній онучці – чарівної та милої Лель, єдиного, що лишилось від любимця старшого сина…

 - Але скоро ти про все дізнаєшся, чому б це батькові після всього того захотілося мене бачити… - Відповів сам собі Лют і почав лаштуватись у дорогу.