Глава 29

Престарілий, але той, що дуже молодився хан Куря, особисто вийшов подивитися на останні хвилини свого давнього та найлютішого ворога.(Останнім часом його, ще не такого старого, здоров`я щось сильно підводило, тож в нього було не так багато приводів для радості, а Святослав зараз трапився саме вчасно для розради хворого хана, бо хоч і був досить молодим, та вже добряче встиг насолити нашому славному ханові…) Та й оточений звідусіль своєю особистою охороною, він не надто боявся Святослава, та якмога ближче підійшов до нього, бо він лишився один, а навколо нього валялися лишень гори обезголовлених та розпанаханих від плечей до черева трупів ворогів… Весь понівечений князь обома руками тримав закривавленого меча напоготові, високо занісши його над головою, з його численних ран стриміла кров, з усіх сторін печеніги обступили його, але тримали дистанцію, жоден не наважувався підійти ближче, ніхто не хотів бути наступним.

 - О, та він майже безсмертний! – Вимовив своєю рідною мовою Куря і хитро вишкірився... Він підняв руку, наказуючи воїнам зупинитись.

 - Великий князю Святославе! - Заговорив він полянською мовою, яку трохи знав - Ось ти біля кінця своєї подорожі, якою б недовгою вона не була… - Зловісна посмішка скривила його вилицювате, жовтувате, зараз побіліле від болю обличчя - Я думаю твої боги скоро з радістю покличуть тебе у свої небесні обійми та, звісно, спитають – чого ж тобі не вистачало у твоєму грішному житті, що ти попхався аж у Візантію наводити там свій лад! – Посмішка Курі стала саркастичною…

 - Ти підлий трус, Куря! - Вигукнув Святослав – Я вважав, що Свенельд цілком вірний мені, та ти, вочевидь, використав підступ та зраду, щоб дістатися до мене, а так чинять тільки труси! Якщо ти справді такий великий воїн, як говорять про тебе, то припини ховатися за спинами своїх холуїв і ставай до бою зі мною! І нехай боги розсудять нас!

 - Князю Святославе… - Задумливо протягнув Куря, а потім вишкірився - Навіщо мені це? Що я від цього отримаю? В мене і так все є, є ти, твої скарби… Я не стану ризикувати своїм життям даремно. Такі буцім-то лицарі, як ти, роблять подібні нерозумні вчинки, щоб щось довести собі та іншим… Але їхня буцімто-то «мужність» не варта геть нічого! Бо тим часом вони наражають на небезпеку не тільки себе, а й своїх дітей, свій рід і загалом весь народ! Ні, Святославе, я цього не зроблю, для чого мені так ризикувати? Я не лицар! І буду жити набагато довше ніж ти… Звичайно, якщо на те буде воля богів… - Це він сказав майже нечутно - А з твоєї голови… я зроблю чашу і питиму з неї коштовне вино сам і пригощатиму своїх дорогих друзів! Таким чином ти завжди будеш поруч зі мною! Бо ж недарма кажуть, «тримай друзів близько, а ворогів ще ближче!» - Знову вишкірився Куря.

   - Ах ти ж підла тварюка… - Прошипів безсило Святослав.

 - Кінчайте його! - Наказав своїм людям хан – Але все ж візьміть луки, бо він ще багатьох із вас вб'є, а ви мені ще потрібні… І ще одне…» - Він  на мить зупинився, коли вже збирався йти - Не пошкодьте його голову, мені ще пити з неї вино, з неї має вийти добра чаша, така велика і міцна! - Задоволений собою і своєю кмітливістю хан розвернувся і пішов геть, навіть біль у шлунку на якийсь час відпустив його...

 …Святослав опустився на одне коліно - кілька стріл стирчали з його спини, спис проштрикнув його груди і черево. Він останній раз поглянув у глибоку синь неба, яке так хотів, але не зміг перевершити у його величі. А сьогодні здалося йому, що це просто безодня, яка манить його до себе, і, прошепотівши востаннє – Прощавай, Малушо, та - Я йду до тебе, мамо... – Впав долі, щоб більше не підвестися.