Глава 25

Предислава підозріло вдивлялась у примружені Кнутові очі - Ти добре розумієш про що я кажу? – Процідила вона крізь зуби - Так княгине, я добре розумію про що йдеться, воєвода Претич сказав мені… що князь не повинен повернутися з дніпрових порогів, він там повинен померти…

Від несподіванки Придислава здригнулася, вона ніколи не говорила цих слів вголос… але оговталася і презирливо поглянула вона на свого посильного - вузька щуряча морда, довгий червоний ніс, вуса, що стирчали на різні боки - він справді нагадував їй пацюка. Такий же огидний, зуби чорні і криві, з рота гидко смерділо. Та вибору не було і тепер вона змушена була вести бесіди навіть з такою наволоччю… Вона була дуже залежна від того пацюка і це її сильно гнітило. Бо вона сама себе загнала в пастку, з якої вже не було виходу. Знудившись сама, без чоловіка, і прагнучи помситися Святославові за всі його справжні та уявні кривди, вона знайшла собі розраду з молодим конюшним. Але той виявився базікалом і після чергової їхньої сварки, будучи напідпитку, розказав усім, кого зустрів, що спить з княгинею, а в ліжку вона дуже нагадує холодне та тупе поліно… І тепер про це знали всі. І якщо Святославові - тепер самодостатньому і владному правителю, бо Ольга давно померла - було дозволено розважатися з будь-якою рабинею, служницею, чи вільною городянкою, коли і як би він того захотів, але те саме не стосувалося, і не могло стосуватися її… І Святослав обов'язково покарає її, коли повернеться і справа, скоріше за все, не обійдеться простим вигнанням…

Тому в її уяві все виглядало досить просто та зрозуміло - Святослав, що як відомо перезимував під дніпровими порогами, обложений з усіх боків печенігами, ніколи не повинен повернутися з тих порогів…Та здійснити те було дещо складніше, ніж просто придумати… Бо єдиний спосіб здійснити це – дуже сильно натиснути на воєводу Свенельда, який мов той вірний пес-охоронець, разом зі своєю дружиною ніколи не полишав князя, оберігаючи його від усіх тих бід… Тобто дістатися князя можна було лише через нього, цього вірного пса – охоронця, а він мав одне слабке місце - кохану єдину онуку, заради життя та безпеки якої він має зробити все, що завгодно… Що ще сприяло змові було те, що у воєводи Претича, що лишився в Києві, були добрі стосунки з ханом Курею ще з часів облоги Києва. Тоді вони обмінялися подарунками і, здається, порозумілися, не дивлячись, що на той час були по різні, ворогуючі сторони… А Кнут був довіреною особою воєводи Претича, для нього він таємно влаштовував різні темні справи…

Предислава взяла себе в руки і трохи переборола огиду та злість, спробувавши достукатись до Кнутової розсудливості - Кнуте, ти розумієш, що якщо це не вдасться, то нам всім кінець? - Кнут широко посміхнувся, наскільки дозволяла його вузька, бридка, вусата, пацюча пика - Не хочу видатись грубим, але кінець по всій видимості буде лише тобі, княгине! Бо князь не знає мене і ніколи не знатиме, що саме я роблю!

Від злості Предислава аж зашипіла - Як ти смієш, зухвалий хлопе? Ти розмовляєш з княгинею, матір'ю спадкоємця київського престолу! – Живою княгинею та матір`ю спадкомця… - Пробурмотів Кнут, та вголос сказав інше - Не ображайся княгине, з усією повагою… але золото потрібне зараз, бо печеніги ласі до нього і без нього взагалі не будуть розмовляти з нами!

Ковтаючи свою гордість, Предислава насилу вичавила з себе - Скільки ж потрібно золота? – Здавленим голосом прошепотіла вона…

 - Я гадаю, що набитої доверху скрині має вистачити…

 - Ти що, сказився ниций смерде? Ти зовсім з глузду з'їхав? - Випалила обурена Предислава - Де я візьму стільки?

 - Мені дуже прикро, та до завтра золото має бути… - Вишкірився  свою підлою посмішкою Кнут - Думай княгине швидше, бо крига вже скресла і Святослав незабаром повертатиметься на Русь, і якщо ти справді хочеш його здихатись та врятуватись від наглої загибелі, то маєш платити!

 А Придислава ображено засопіла – Все те добре, але де я маю її взяти? – А про себе думала - Скриня золота! Але ж це все, що я маю!... Але нехай… зате буду жива і, будучи регентом при синові, швидко все поверну та ще й з відсотками!

 - Добре Кнур, чи Кнут, чи як там тебе звати! - Предислава навмисне перекривила посланцеве ім`я, отримуючи бодай якусь сатисфакцію за всі ті образи, а потім скривила своє схоже на ляльчине, холене та лощене обличчя…

 - Без образ, княгине… я попросто передаю волю воєводи Претича і кращих київських людей!

 - Забирайся Кнуре! - Ще раз навмисно перекрививши ім'я, з неприхованою злістю та якомога презирливіше вимовила княгиня - Буде тобі твоє золото, прийдеш завтра о цій годині…