Глава 20

За два роки після Ростиславового чудесного одужання…

  Ростиславова голова йшла обертом, до цього моменту він не усвідомлював всієї краси і сили Святої Софії. Перший раз, коли він був тут, це усвідомлення ще не прийшло до нього у всій своїй ясності, бо він тоді сприймав те, як щось чуже, хоча і тоді він він був вражений величчю та красою споруди. Але тоді він був затятим язичником, а його розум був більше зайнятий Ольгою, її хрещенням – у його розумінні зради віри батьків та традицій, і, звісно, у великій мірі ревнощами до хрещеного батька – імператора Візантії. Та й християнство він розглядав просто, як Ольжин спосіб втекти від страшних докорів сумління за смерті тисяч і тисяч безневинних людей, сховатися за всепрощаючим милосердям ромейського бога...

Та зараз він бачив все те інакше… Бо він вибрав ту стезю і все те було його… В його розумінні, хоча до певної міри так і було, бо хрещення було новим народженням, новим початком, він вибрав цей спосіб життя, це повне зречення того, що пов'язує з попереднім гріховним  і фактично є народженням нової безгрішної людини, що може змінити себе і змінює… А також змінити й інших людей, що поряд з нею. А в підсумку і світ, що її оточує, бо він стає значно кращим… Бо з нього зникають темні безпідставні страхи, які в своїй основі є страхами невідомого, тобро невідомого невизначеного майбутнього, ворожнечі й ненависті до інших людей.(Як думалось Ростиславові, що це саме через те, що слов`янські боги або зовсім не дають відповіді, або дають не ті відповіді на людські болючі питання) Тільки зараз він подумав, і ця думка більше ніколи в житті не полишала його, що, мабуть нарешті зрозумів своє призначення у житті, стоячи у цьому величному храмі, під пильним Оком Ісуса… Бог пильно спостерігав за ним із самої високої височини, щоб пересвідчитись, чи справді Ростислав зрозумів своє призначення в житті і чи готовий виконати його і нести свій хрест... З церкви Святої Софії Ростислав вийшов іншою людиною, бо йому здалося, що Бог говорив з ним, саме з ним…

І тепер він знав, в чому Божа Воля щодо нього. Вона полягає у поширенні та зміцненні християнської віри… і ще він знав, що це надскладний шлях. Але він сподівався, що Бог ніколи не пошле людині випробувань більше, ніж та зможе витримати. І що послані випробування людині не для того, щоб зламати, а навпаки, щоб зміцнити її.(Ну, звісно, якщо на те буде божа воля та задум, щоби вона вижила, після того, як її відгамселить натовп язичників…)

Та тепер він добре знав, що таке ненависть натовпу язичників, яка ледь не вбила його. Але у всьому Ростислав звинувачував не їх, а віки вірувань у несправжніх богів, страх перед майбутнім, агресією і несприйняттям іншого погляду на себе і світ. Бо груба сила і фізичне знищення людини, яка думає інакше - це через бажання закрити їй рота і, таким чином, подолати власні терзаючі сумніви. Вони зараз ненавидять його через своє нерозуміння, але це все може змінитися, якщо вони побачать, що справня віра може освітити їхнє життя, звільнити від ненависті, темряви і забобонів.(Принаймні Ростиславові так хотілося в те вірити…) Бо саме через те, що вони не могли знайти відповіді на свої питання, вони й заповнювали порожнечу страхом, з якого поставала агресія і ненависть. Тож Ростислав мав допомогти їм здихатись тієї біди…

Так тепер думалось Ростиславові і таким він тепер став...

 Він знав, що це буде непросто, що на цьому шляху на нього чигатимуть біди, скоріше за все,багато бід… Але ще він хотів думати і те, що якщо Бог з ним, то ніхто не встоїть проти нього, а значить він, Ростислав, завжди переможе.