Глава 19

Ростислав сидів на вершині гори, а темна безодня розверзлася під його ногами... Темний похмурий край - самі гори, урвища і незмінний непроглядний морок внизу… Аж раптом хтось, легеньким порухом вітру торкається його плеча.

 - Ольго, ти тут! - Вона вся біла у сліпучому сяйві, лише волосся її чорне мов смола, і на ньому геть не видно сивини… її голос звучить дзвінко, відлунюючись від схилів гір…

 - Любий Ростиславе, ось ти й тут, а я вже зачекалася на тебе! - Говорить вона і дивиться на нього зачудовано.

 - Ольго, ти така ж прекрасна… як у той день, коли я вперше побачив тебе! - Чує Ростислав свій власний голос.

  - Ти не забув? - Її голос звучить трохи здивовано.

 - Ну добре… та я прийшла сказати, що твій час ще не прийшов, в тебе є справи, які ти маєш завершити… - Коли вона говорила, неначе легенький вітерець здійнявся.

 - Ти маєш подбати про мого онука Володимира, свого часу ти можеш стати йому в нагоді… хоча яким способом і де, ти зараз навіть не здогадуватимешся про це!

- Володимиру? Тому, що в Новгороді? Сину ключниці? Але чому саме йому? Він же байстрюк і не матиме права на київський престол!

 - Я думаю, колись ти все зрозумієш, а може навіть і ні… - Але зараз мені час! - Сказала вона і зникла, як і з'явилась, разом з подихом вітру розтанула вранішнім туманом, що огортає високі гори…

Ростислав розплющив очі, він побачив високу стелю білого намету – тож це був всього лиш сон… але краще б він не просинався - нестерпний біль пронизав усе його побите та поламане тіло…

 Ростислав побачив обличчя, що схилилося над ним - стурбоване, бліде і чуйне обличчя, густо порізане зморшками…

 - Він прийшов до тями! - Неначе здалеку, відсторонено, крізь дивний туман почулося йому.

 - Ти житимеш, Ростиславе! - Зараз крізь імлу пробилося до нього – І це найголовніше!

 В його тілі не було жодної цілої кістки, його друзі добре постаралися… та всупереч всьому він вижив! Коли він вже почав одужувати, одного разу отець Георгій присів біля нього, тримаючи його за руку - Я вірю, що в тебе є місія, що ти не можеш зараз піти, а твоє життя важливе, хоча і не знаю чому… Та, вочевидь, Господь хоче, щоби ти здійснив своє призначення!