Глава 15

Домовившись про мир, візантійці почали готуватися до виконання його умов. Вони підвозили хліб, щоб вийшло десь по двадцять пудів на кожного русина. Руси готувалися до далекої подорожі, паралельно йшов обмін полоненими. Тим часом Борислав, що повернув врешті своє справжнє життя, разом з іншими бранцями повернувся до Доростола. Нарешті настав день, коли флотилія русів, з наповненими хлібом човнами, була готова відплисти. Залишилося виконати лише останній пункт угоди…

 Човен зі Святославом та кращими дружинниками підплив до берега, туди, де стояв імператор з почтом. Святослав побачив бундючного зарозумілого коротуна в золотому шоломі та обладунках - імператор був на голову нижчий за своїх супроводжуючих, але його погляд і постава свідчили, що він зовсім не переймався цим...

А Іоан побачив човен, повен здоровенних варварів, з-поміж яких князь Святослав практично нічим не виділявся, хіба чистотою свого одягу. Відчувши його погляд, Іоан ще раз зрозумів, що вчинив правильно. Святославів палаючий ненависний погляд свідчив про те, що той зовсім не вважав себе переможеним, а навпаки прагнув реваншу… можливо навіть хотів збирати військо для нового походу сюди!

 - Цей варвар небезпечний, подальша війна з ним - непередбачувана! Загнаний у глухий кут він може бути ще небезпечнішим, а фортуна на полі бою - то дуже мінлива річ… - Подумки привітав себе імператор з прийняттям вірного рішення, бо так він тихенько прибере такого небезпечного суперника чужими руками…

І не дивлячись на свій вищий статус та право переможця, він, через перекладача, почав говорити першим - Вітаю тебе, князе! Я сподіваюся ти і твої воїни задоволені кількістю хліба та іншими умовами миру, які імперія запропонувала вам… Сподіваюся, що більше ніколи не буде між нами ворожнечі, сподіваюся, що всі питання ми надалі вирішуватимемо за дружньою і мирною порадою… Щоб усе і завжди все вирішувати у відповідності з інтересами нашої великої імперії і вашого великого князівства!

Вислухавши перекладача і дивлячись імператорові прямо у вічі, відчуваючи невпевненість і прихований страх цієї такої вольової та сильної людини, як і всієї його свити, Святослав врешті почав розуміти у чому була його основна помилка. Чому його військова компанія склалася саме так невдало, чому все сталося так, як сталося… Все було дуже просто - Болгарія не повинна була бути його основною метою. Бо після завоювання Царгороду, вона сама впала б йому до ніг... Саме перед його другим походом, імператора з військом не було у столиці, він воював із арабами в Азії... А місто було ослаблене голодом і хворобами, і, якби він тоді несподівано з'явився з військом під Царгородом, то міг би здобути все! Святослав зціпив зуби від злості, від такого пізнього усвідомлення своїх власних помилок.

 - Це ж було так очевидно, чому тоді я не зрозумів цього? - Картав він себе. І навіть слова матері про те, що не слід йти на Болгарію, тепер бачились йому геть у іншому світлі і їх можна було зрозуміти так - треба було відразу йти на Царгород! (Хоч вона цього і не казала, та як ще можна було це розуміти? Принаймні так тепер все бачилось зворохобленому Святославовому мозкові…)

А тепер, після поразки під Аркадіополем, імператорський флот просто став у гирлі Дунаю, перекривши постачання його війську підкріплень і продовольства. І замість того, щоб стати базою для подальшого завоювання Візантії, Болгарія перетворилася на пастку, де його, знесиленого і знекровленого, примусили підписати кабальний мирний договір.

 - Все ж права була мати! - Принижено думав Святослав - Хитрощам  і підступу ромеїв немає меж!(Хоча як мудрий та роважливий правитель, яким він до речі ніколи не був, він мав визнати, що ромеї просто скористувалися сприятливою для них ситуацією, але не був Святослав розважливим правителем, а ненависть та злість, що кипіла йому всередині, як і весь інший набір – зарозумілість, пихатість та недалекоглядність врешті-решт згублять його, як вже згубили більшу частину його війська…)

Але звісно, після всього того навіть такий упертюх, як Святослав замислився над своїми гріхами, бо у всьому, що відбулося, він винен сам і тільки сам… Але тепер він знав, в чому його помилка. Тож наступного разу він чинитиме мудріше… Але, на жаль, жорстока та невблаганна доля не завжди може дати другий шанс…

Все це за якусь мить промайнуло в його голові, він відвів свої очі, усвідомлення і злість на самого себе, на свою недалекоглядність і впертість, які так дорого коштували йому та його людям відбилося на його обличчі. Все це не минуло гострого погляду Іоана…

Потім Святослав опанував себе і, майже спокійно дивлячись тому в вічі, він промовив - Добре імператоре, радій, ти зараз переміг, я підписав договір на твоїх  умовах, але я гадаю, ми матимемо нагоду зустрітись та поговорити про це ще раз! – Випаливши те, що було в нього на душі, Святослав дав сигнал відчалювати.

 - Ні, не зустрінемось, скоріше за все, ти гнитимеш десь у далекім степу! - Подумки відповів Іоан - Хоча незбагненна та дивна доля, так само як незвідані шляхи Господні і все може бути в цьому світі!

З непевною посмішкою дивився Іоан Цимісхій, імператор священної Візантійської імперії,  як човен з його переможеним ворогом поволі віддаляється…

 - Ну що ж, на нас чекають важливі справи! - Сказавши це, він розвернувся і, гордо вишагуючи, пішов геть.