Глава 11

Червоні, припухлі від недосипання, через довгі дороги та безсонні ночі контактів із духами, майже божевільні темні очі з-під густих кошлатих брів глузливо дивилися на Борислава, що запиханий ледь наздогнав його, коли він ледь переступив поріг свого нового помешкання...

 - Ти говориш, що хочеш, щоб я врятував оту дівку? Яка тобі навіть не дружина, та ще й зняв прокляття лісових духів – Велесове прокляття? Ну й дурень же ти! Навіть для мене це дуже –дуже складно… Припустимо, я таки зможу це… Та ти хоч знаєш, що я можу попросити натомість? Бо замість того, щоб займатися важливими справами, я витрачаю свій час дорогоцінний час на такого нікчемного хробака, як ти!

 - Але я дам тобі все, що скажеш, вона - єдине, що в мене є! Але золота в мене немає… - Тихо вимовив Борислав - Але є будинок, господарство, маю запас збіжжя та зерна!

 - Хлопче, ти мабуть божевільний, якщо вважаєш, що мені потрібні твої свині та кури! Ти хоч знаєш, хто я? - Запитав старий дуже зверхньо - Я - великий та могутній Альмод! Сам князь Святослав звертається за порадами до мене, а я нічого не роблю без порад з духами! А для того, щоб врятувати твою дівку, я повинен, або викупити її в лісових духів, або налякати їх, або надурити… Я обираю третій спосіб, але це буде мені дорого коштувати! І за це ти маєш вічно бути моїм рабом! Або поки ти стократ повернеш свій борг переді мною! Але це я вже вирішу… Ти забудеш хто ти, не будеш впізнавати навіть рідних людей, твоя душа буде гуляти десь далеко у луках вічності, а твоє тіло буде робити все, що я накажу! Погоджуйся або ні… - Альмод вишкирився і уважно подивився у сині Бориславові очі, шукаючи відповідь і зрозумів, що тому нестерпна сама думка про те, що його дівчина може померти і, звісно, чаклун не знав того, але Борислав почувався таким нікчемою, що не заслуговує на життя через те, що не зміг врятувати свою сім`ю, а тепер іще й Преславу …

 - Але ж ми обидва знаємо, що ти вирішив… - Він чи то схвально, чи з осудом похитав своєю копицею, чи то головою, якої майже не було видно, бо кошлате біле волосся й борода щільно вкривали їі... Він був високий і кремезний, майже ніколи за свої шістьдесят років не хворів, це окрім днів, коли він вступав у суперечку з особливо впертими та затятими духами. Тоді вони його мучили, вселялись у нього на якийсь час і він довго бував не при собі...

Стоячи перед натовпом й піднявши до неба руки, увійшовши в щось подібне до трансу, він міг змусити людей робити те, що звелів - такою великою була сила його впливу на людей!

 - Добре! - Сказав Альмод, позіхаючи, та потираючи кошлате, заросле підборіддя… - Завтра я подивлюсь твою дівку, а сьогодні я стомився з дороги…

 - Ні, Альмоде, благаю тебе! - Затято повторював Борислав - Вона може померти до завтра!

 - Ну добре, добре! - сказав Альмод не дуже вдоволено – Не тільки маю працювати майже безкоштовно, та ще й бігом гляди його дівку… - Але хай, я подивлюсь…

 - До речі, забув тобі сказати ще дещо… - Впритул дивлячись на Борислава заговорив Альмод глузливо, він подумав, що в компенсацію за великого Альмода незручності, але цей хлоп добряче отримає на горіхи! – Я насправді добре знаю хто ти такий… Ти той виродок, що вбив волхва! Та мені байдуже до того, бо він сам був ще тим слов`янським виродком, що вклонявся лишень Перуну, та не шанував Одіна та Тора! І духи зараз шепочуть мені на вухо, що я маю все ж покарати тебе… І ось воно, твоє головне покарання - коли твоя дівка прийде до тями, то не пам'ятатиме ані тебе, ані твого ім'я взагалі! Ти для неї будеш просто дивним чужинцем! І це назавжди! Як і вона для тебе… – Це він сказав значно тихіше… –  А потім пробурмотів собі під носа – Тобто, допоки я  житиму… але це майже те саме!(Слід сказати, що могутні скандинавські духи, духи його предків, пообіцяли Альмодові за вірне служіння їм вічне життя та безсмертя і він свято вірив у цю нісенітницю…)

Тим часом Бориславове серце впало, він відчув, як болісно воно бухкає! Але зараз потрібно було рятувати Преславу! Що буде потім, було не так вже і важливо…

…Світлиця у їхньому домі. Їхня світлиця. Дивний запах невідомих трав, монотонне бурмотіння чаклуна…

 Преслава, на яку зараз було страшно дивитись, бо вона була схожа на саму смерть, вся спітніла і трусилася у невідомій лихоманці… Вона лежала з розплющеними невидячими очима, а вкушена нога, що виглядала з-під ковдри, була зовсім чорна...

 На якусь хвилю Борислава охопив жах, він запитав сам себе - А якщо це не подіє, то що робити? Вона отак просто помре? – А він знав, що не зможе жити далі, знаючи, що це саме його безвідповідальність та самонадіяність стали причиною її смерті. Бо велесові лісові духи нічого не забувають і ніколи не пробачають!

 - Ні це допоможе, це обов'язково допоможе, це має допомогти, інакше і бути не може… – Бубонів бідний хлопець.

 Але хриплий голос чаклуна привів його до тями - Закічуй волати та випий оце, хлопче… - Він подав йому кухоль з варевом, від якого йшов дивний запах по кімнаті - Саме таким чином ти почнеш виконувати нашу угоду… - Голос Альмода знов забубонів монотонно, слова були незвичні і спершу різали слух. Борислав почав пити з високого кухля, і, поступово, з кожним ковтком, всі його болі, страхи, страждання та бажання почали розчинятися у рідкому смердючому вареві, як сіль розчиняється у воді…

Забуття і непам'ятство навалилися на нього і обгорнули його свідомість важкою свинцевою ковдрою. Він навіть не пам'ятав, як впустив пустий кухоль на підлогу, а той розбився на дрібні друзки. Темрява, всесильна темрява обгорнула його розум…

 Його, а точніше того, ким він став, за якийсь час привів до тями голос Альмода

 - Вставай, воїне! Тепер твоє ім'я - Вермунд, тобто воїн викупу! І на тебе чекає славетне майбутнє, а не тихе животіння нікчемного селюка!

 - Попрощайся зі своїм минулим життям, Вермунде, нехай воно тривожить тебе лише у забутих снах! – Урочисто продекламував Альмод.

 За якийсь час розпатлана Преслава, напівукрита ковдрою, з-під якої виглядала хвора нога, що побіліла і тепер була біла, немов та крейда, почала поступово приходити до тями...