Глава 5

А в цей самий час Ростислав бачив, як воїни, що стояли біля нього, падали один за одним, уражені стрілами та списами, потім їх затоптували копитами холені та відкормлені ромейські коні. Кіннота насідала і пішаницям було непереливки... Шаленство битви повністю захопило його – він вирішив, що якщо продати своє життя, то подорожче…Ростислав побачив якогось видатного грека, всього в золотих обладунках, що виблискували у вранішньому сонці. Він проковзнув крізь слов’янський натовп, як ніж крізь масло, роздаючи удари направо і наліво, змітаючи всіх на своєму шляху. Гаряча злість стисла горло Ростиславові, а відчай додав йому сили, він схопив спис щосили розмахнувся і жбурнув його в неприкритий бік ромейського вельможі. Наче висмикнутий могутньою рукою, грек вилетів зі свого сідла, зробивши сальто у повітрі, та важко гепнувся об землю - спис навиліт пробив йому все нутро. Та Ростислав вже не бачив цього, бо інший ромей переїхав його своїм конем і посік шаблею його незахищену спину, він сповз донизу і більше нічого не бачив і не відчував, бо темна мара огорнула його чорною ковдрою непам`ятства.

Тим часом Святослав побачив, що він більше нічого не може зробити, бо сам завів своє військо в пастку… Він побачив, що частина русів починає тікати до того місця, де ромейська кіннота  ще не зімкнула коло повністю, саме навпроти міської брами. Але ж ворота були зачинені і замкнені, бо він сам наказав зробити це, щоб запобігти дезертирству та стояти до останнього. Яким же дурнем він був! Бо доведених до відчаю людей це не зупинить! І це було вже вдруге в житті, коли він про щось шкодував…

 - Ми повинні організувати безпечний прохід  відси і до воріт, щоби ми всі, організовано відійшли, а я накажу охоронцям їх відкрити, вони мають послухати мене! - Перекрикуючи гомін битви, наказував він найближчому оточенню(Ще раніше ворота Доростолу були закриті і замкнені – це була умова, щоби руси стояли насмерть та навіть не помишляли про втечу!) Тим князь Святослав спішився, щоб показати, що він один з них, зі своїх воїнів, що він битиметься тут, поруч із ними…

Але навіть це не змогло зупинити безладної втечі війська русів... І вони вже густо вкрили поле своїми тілами. Святослав був розлючений, він, який вважав, що ставився до своїх воїнів, як люблячий батько і,за певних обставин, таких як зараз, має право вимагати від них самопожертви, несамовито орав - Ви, стадо тупих безмозких баранів, зупиніться! Ставайте до бою та тримайте стрій! - Та все було марно. У гніві Святослав почав бити своїх боягузливих підлеглих з тих, кого дістав, пласкою поверхнею меча.

 - Зупиниться, кляті свині, я вам наказую! - Кричав Святослав, але ніхто його не чув, втеча почала набувати масового характеру і все це ставало просто безнадійно… І в цей момент ромеї пішли у лобову атаку, це перемкнуло увагу несамовитого нестримного Святослава на справжніх винуватців всіх своїх бід…

  - Кляті боягузи, ви не були такими сміливими, коли ми стояли у щільній лаві, тоді ви боялися навіть наблизитись до нас! Разом з усією вашою добірною кіннотою та всіма блискучими золотими обладунками ваших клятих вельмож! А тепер такі сміливі, ненавиджу вас всім своїм серцем! Тор та Перун заклинаю вас, будьте зі мною! Дайте мені сили покарати тих клятих негідників!

 У відчаї та злобі князь кинувся вперед, прямо на ворогів, що наближалися. І тільки вірний охоронець Курт, що ладен був всю свою кров віддати за князя та друга поряд з ним...(Слід сказати, що князь був відомий свою нестримністю та безумними витівками, та до певного часу все те сходило йому з рук…) Святослав всадив меча по самі вінця у черево ромейського коня, спрямованого на нього вершником у золоченому одязі, спритно ухилившись від удару мечем. А коли кінь почав завалюватись, вхопив грека за шию і жбурнув його на землю, де Курт влучним ударом списа прохромив йому серце... Наступний ромей, що вочевидь був другом загиблого, накинувся на князя, знавісніло завдаючи удару за ударом коротким римським мечем, та Святослав відбив їх усі, а потім зробив різкий випад і розпоров ромеєві живіт. Наступний грек, вочевидь служник, судячи з одягу, біг просто на нього, волаючи не своїм голосом, розмахуючи величезною сокирою, націлився одним махом розрубати його надвоє. Та Святослав ухилився від сокири, одночасно завдавши мечем різкого удару вниз, відрубав грекові ногу... Але потім його збив з ніг інший вершник, який змахом меча під час Святославого падіння дістав до його незахищеної спини. Князь важко гепнувся та почав стікати кров’ю. Побачивши це, вірний Курт, що був два метри на зріст, та статурою, мов той Геракл, без зусиль підхопив його, наче той був невагомий. І це не було дивом, бо він був такий сильний, що ударом кулака міг би вбити бика. Тому м’язистий Святослав не був надто великим тягарем для нього, не більшим, ніж лантух з картоплею. Набагато складнішим завданням було дістатися воріт. Він перекинув Святослава, наче мішок через плече і жваво пострибав в сторону міста, мов той молодий заяць. Що дивом можна було очікувати від його кремезної статури…

Куртові з князем на плечі пощастило дістатися воріт. Громовим голосом, перекрикуючи шум битви, він заволав - Князь тут, він поранений, негайно відчиніть ворота! - Курт змушений був повторити це кілька разів, перш ніж його почули, та врешті ворота були відчинені… Тим часом місто затопив потік втікачів, яким тоді пощастило вчасно дістатися воріт і вижити...

Але щоб ромеї не захопили місто з ходу, ворота були зачинені, коли частина втікачів ще знаходилася поза ними… І частину тих, хто не потрапив до міста, було перебито, а частину забрано у полон…

Святославова рана не була дуже глибокою, хоча він і втратив багато крові. Наступного дня він на якийсь час прийшов до тями, будучи ще досить слабким. Він постійно марив, подіі минулого переплітались і плутались у його свідомості. Знаходячись весь час у напівсні, його мозок то шукав відповіді, то намагався пригадати перебіг останньої військової компанії, то бачив химер, що стежили за ним з темних світів небуття, то силувався зрозуміти, де він найбільше помилився і що тепер чекає на нього… А події минулого, як кара небесна, все повторювались та повторювались у його свідомості та поза нею…