Глава 52. Про те як сміливо Володимир розібрався з варягами та про віче, де він одноголосно був проголошений великим київським князем.

  Протягом наступних кількох днів варязький табір був щільно оточений об'єднаними силами слов'ян і київських варязьких осадників. Військо, що оточило варязький табір, у кілька разів перевищувало його за чисельністю.

 У цей час Володимир зібрав віче на площі перед палацем, делегація прохачів з оточеного варязького табору намагалася триматася осторонь. Майдан був вщерть заповнений людьми, кожен хотів на власні очі побачити нового князя, а Володимир вирішив показати своєму народові, що він поважає київській люд і за потреби завжди радиться з ним.

 - «Люди Києва, як ви знаєте - князь Ярополк помер і не я був причиною його смерті - його підступно зрадив і вбив власний воєвода Блуд! Скажіть, люди, як ми маємо з ним вчинити?»

 - «Скарати на горло!» - почулися поодинокі розрізнені голоси – «Скарати на горло!» - голосніше заходилася юрба.

 - «Що ти можеш сказати на своє виправдання?» - звернувся Володимир до Блуда, якого тримали двоє дужих дружинників.

  - «Я хочу сказати тільки одне» - стомлено, але переконано мовив Блуд - «Якби я навіть знав, чим все це для мене закінчиться, то я вчинив би так само! Бо князь Ярополк був гвалтівником і підлим вбивцею! Він, разом зі своїми дружинниками, до смерті замучив і вбив десятьох невинних дівчат у минулу купальську ніч! Серед них була і моя рідна донька Горислава! Я проклинаю його і пам'ять про нього навіки!»

 Поголос пішов по юрбі, вона заворушилася і захиталася непевно.

Володимир підняв руку:

 - «Я почув, що ти кажеш, Блуде, ми подумаємо над твоїми словами, а тепер заберіть його!» - він звернувся до дружинників.

 Тоді Володимир ще не знав, що за кілька днів після віча, він, не в змозі зарадити Блудовій справі самостійно, прямо спитає у Добрині:

 - «Як ти гадаєш, що я маю робити з Блудом?»

 - «Блуд він і є Блуд» - мудро поведе Добриня - «Саме його ім'я говорить, що не варто від нього очікувати нічого доброго! Він все рівно тебе зрадить! А надто після того, як побачив, що ти привселюдно хотів його стратити! То ти повинен нанести удар першим!» - впевнено говоритиме Добриня.

 - «Але ж він мстився за смерть власної дочки, а справа помсти є священною!» - заперечив Володимир.

 - «Так, мстився!» - погодився Добриня – «А хто тобі сказав, що князь має приймати справедливі рішення, а не вірні?» - це було риторичне питання. Бо наступного дня Блудові привселюдно відрубають голову.

 Але зараз князь знав, що прийшов його час і його голос розносився далеко над майданом - «Люди Києва! Я звертаюся до вас! Ви знаєте, що варяги стоять під містом, але ви також знаєте, що вони з усіх боків оточені! Народе мій, скажіть, що я маю з ними робити?»

Піднявся страшний шум. Єдине, що можна було розібрати - це вигуки обурення і ненависті, що нарешті злилися у єдине:

 - «Вбити їх, вбити їх всіх!»

 - «Я почув тебе, народе мій!» - Володимир розвернувся до варязьких посланців:

 - «Ви чули, що вимагають люди Києва? Але я можу запропонувати вам інше - якщо негайно заберетеся з нашої землі, то я збережу вам ваші нікчемні життя! Вірно народе мій?» - Схвалення товпи не було зараз таким явним - розрізнені голоси виказували і схвалення, і осуд.

 - «Ви відправитись до Візантії, ромейські посли вже давно сидять у Києві, бо василевсові потрібні найманці… саме такі, як ви! Тож вирішуйте!» - Володимир підвищив голос - «Битва, у якій ви всі загинете, або почесний супровід до Константинополя, де на вас вже давно чекають і обіцяють гарну платню за ваші послуги!» - хмикнув про себе Володимир, наче забувши,  що зовсім недавно він сам ці послуги на всі сили використовував…

 Варяги не виглядали надто зраділими, почувши це. Вони стояли похнюпленими і стриманими посеред товпи, що ладна була розірвати їх. Від їхньої ватаги відділився Олаф, він був племінником конунга Еріка і завжди приязно ставився до Володимира.

 - «Великий князю!» - мовив він поважно, намагаючись говорити слов'янською - «Я, разом зі своїми людьми хочу служити тобі! А ти знаєш князю, що майже тисяча моїх людей віддана і підкоряється виключно мені! Я зараз говорю і від їхнього імені теж - ми завжди будемо вірними тобі!»

 - «Люди Києва!» - Володимир знов виступив уперед - «Цього варяга я знаю, він та його люди вже не раз доводилили мені свою відданість! Дозволимо їм служити Києву вірою і правдою?»

Одностайної згоди не було, але все ж більшість підтримала князя.

 - «На тому й вирішили!» - впевнено вів далі Володимир - «А на майбутнє ви маєте знати, що я раджуся з вами і шаную вас, мої люди! І будь-яке важливе питання, яке стосуються нас усіх, ми вирішуватимемо спільно, на загальному вічі!»

  Добриня виступив наперед і голосно вигукнув, заохочуючи інших:

 - «Хай живе великий київський князь Володимир!» - І багато тисяч горлянок злилися в єдиному ревищі і це була мить такого важкого, тернистого, але такого солодкого і заслуженого тріумфу:

  - «Хай живе великий князь київський Володимир!» - князь підняв свої очі до неба - йому здалося, що він бачить високо в синьому небі золотого сокола-тризуба, що був тотемним знаком роду його бабці Ольги і тоді він точно знав, що йому посланий знак…