Глава 51. У якій мовиться про похорон Ярополка та про нову проблему для Володимира – бунт варягів.

  Ярополка поховали з княжими почестями. А його вагітна дружина Ірина стала Володимировою наложницею - такими були тодішні звичаї. І все ж наступні кілька днів були одними з найтяжчих у Володимировому житті. Одна думка гризла його і не давала спокою - брат прийшов до нього миритися, а він його підступно вбив! Ця думка гризла його, та, мов повільна отрута поступово отруювала його мозок, не даючи вільно дихати і жити. До того ж неспокій серед варягів і справедливі, на їхню думку, вимоги теж не давали йому спокою. Одного дня Добриня зайшов до княжої світлиці без запрошення і зразу перейшов до справи:

 - «Володимире, ти повинен прийняти рішення, бо варяги бунтують, вони вимагають своєї платні - а ти знаєш, яка це страшна сила!»

 - «Їм недостатньо золота та срібла зі скарбниці Ярополка?» - розсержено запитався Володимир, йому вже не подобалося, що Добриня як і раніше поводиться так безцеремонно…

 - «Звісно, що ні!» - здивовано відказав Добриня - «Ти обіцяв їм Київ і вони не відступляться, поки його не отримають!»

 - «Вони не отримають нічого! Це я сказав!» - Володимир так ніколи не розмовляв з дядьком. Ну, хіба що у ніч перед взяттям Полоцька. І, щоб трохи залагодити неприємне враження, додав:

 - «Якщо я віддам їм на розграбування Київ, то його жителі зненавидять і ніколи мені не пробачать! Після цього я просто не зможу правити ними!»

  - «А тут ти і не правий, це не так і важливо де ти будеш сидіти…» - вкрадливим голосом почав Добриня - «Зроби столицю у Новгороді, а мене разом з варягами залиш тут, я дам Києву раду!» - Добриня хитро, як Володимирові здалося, позирав на племінника - «І в будь-якому разі, в тебе просто немає вибору!» - Добриня знову спробував повчати племінника - «Бо твоя влада тримається на варязьких мечах!»

 - «Вибір є завжди, дядьку, ти сам мені це казав!» - якомога спокійніше промовив Володимир - «Сьогодні ж увечері збери у мене всіх найліпших київських людей. Ти все зрозумів?» - крихітна іскра неприязні, яка здатна була перетворитись на полум`я зародилася у Володимировому серці після дядькової згадки про те, що той сам може правити в Києві - «І затям собі дядьку» - Володимир з погордою глянув на нього - «Варяги більше ніколи не розпоряджатимуться в Києві і не гвалтуватимуть цю землю знов! Бо я так сказав!» - Володимир уже майже з презирством, яке останнім часом відчував до нахабних чужинців, дивився на рідного дядька.

 - «Володимире, що ти таке кажеш?» - здивувався Добриня - «Ти ж сам наполовину варяг! І чи не байдуже тобі де сидіти, в Києві чи в Новгороді?»

 - «Ось ти як забалакав дядьку… Запам'ятай собі раз і назавжди, це - моя країна! І я не варяг, віднині я належу до народу своєї матері, бо я так вирішив! І я привселюдно зречуся варязьких богів і звичаїв! І хай приймуть мене кияни, як за віки першого слов'янського управителя Києва!»

 - «Як забажаєш, князю…» - пробурмотів Добриня, який точно не чекав такої впертості та затятості від завжди поступливого племінника.

Він розвернувся, щоб йти, але Володимир зупинив його:

 - «І ще одне, дядьку» - наступна фраза далася Володимирові важко - «Я хочу, щоб Блуда було покарано за зраду… і вбивство мого рідного брата!»

Здивуванню Добрині не було меж:

- «Але ж ти сам наказав йому це зробити!»

 - «Я не наказував, а просто дав золото, щоб він допоміг нам захопити владу! І в той момент, коли я вирішив, що хочу з братом помиритись, він наказав його підло вбити!»

 - «Володимире!» - мовив Добриня, намагаючись звернутись до небожевого здорового глузду - «Ти ж і сам маєш прекрасно розуміти, що то був єдиний правильний вихід! Ви б ніколи не замирились надовго, а потім без кінця і краю роздирали б цю землю своїми кривавими міжусобицями!»

  - «Може ти правду мовиш, може ні…» - почав Володимир замислено – «В будь-якому разі те, що зробив він, це зрада! А за зраду є тільки одне покарання - смерть! Я хочу, щоб його взяли під варту - подивимось, що він зможе сказати на свій захист на вічі. Хоча я сумніваюсь, що він взагалі може сказати бодай щось!» - переконано вів далі Володимир.

 - «Як забажаєш, князю…» - Добриня уважно розглядав племінника, що не припиняв його дивувати - «Все буде зроблено» - неквапливо додав він.

 Того вечора на таємній нараді, де були зібрані найвідоміші київські люди, Володимир наказав таємно, але швидко зібрати ополчення по полянській, деревлянській та сіверській землям, а також у самому Києві і оточити табір варягів під Києвом. Ті варяги, що давно вже жили у Києві, радо приєдналися до слов'ян, тому що це місто давно вже стало їхнім домом, тож наруги над ним вони аж ніяк не хотіли допустити...