Глава 50. Про Гориславу – позашлюбну Блудову доньку, через трагічну загибель якої Блуд все це і робив, з подальшою смертю Ярополка.

 Горислава була позашлюбною дитиною Блуда і тому про її існування майже ніхто не знав.

 Коли Блудові було 15 років, він занадився ходити до сусідської вдови, яка була майже вдвічі старша за нього. Батьки були не в захваті від його захоплення і намагалися примусити його припинити ці стосунки, та марно. Що від цього зв'язку в нього народилася дочка, Блуд дізнався тільки тоді, коли вже був у Святославовому війську. Куди втік від безкінечних батьківських чіплянь та намагань настановити його на вірний шлях та примусити займатися якоюсь справою…

 Не дивлячись на свою молодість, у війську Блуд показав себе дуже вправним воїном, а в майбутньому здібним та талановитим полководцем. У свої двадцять п'ять років він уже був загальновідомим та визнаним, а князь зробив його воєводою.

Після загибелі воєвод Сфенкла та Ікмора у Болгарії і подальшого відходу Свенельда від справ, ніщо не заважало йому стати чільним воєводою київського князя, ніщо, окрім одного але. Це сталося приблизно рік тому, наступної після купальської ночі.

Служка розбудив його посеред глупої ночі, співчутливо бурмочучи під ніс:

 - «Вибач, воєводо, що турбую тебе, та там якась навіжена! Каже, що сталося лихо з вашою донькою, я б ніколи не посмів би турбувати вас, але...»  - «Що за жінка? Що ти верзеш?" - Блуд роззлючено позирав на прислужника, що насмілився потурбувати його сон - «Хіба ти не знаєш, що моя сім'я і донька в цьому теремі і вони спокійно сплять?»

 - «Звичайно, знаю, воєводо…» - була відповідь – «Але вона каже, що у вас є і інша сім'я!»

 Воєвода вмить прокинувся і суворо витріщився на служку:

  - «Чого тягнеш? Веди її сюди!»

 Болеслава, його перша любов, скоріше нагадувала стару бабцю - вся розхристана, бліда, темні круги під очима. Вона більше скидалася на примару, а не на людину.

  Від довгого бігу та хвилювання вона задихалася, вся тремтіла і ледве змогла вичавити з себе:

 - «Б-блуде, н-наша дочка з-зникла, пропала, т-ти маєш знайти її!»

Блуд підійшов до неї і на всі сили струсонув її за плечі:

 - «Ти п`яна? Що ти мелеш? Як пропала? Де пропала?»

 Пересилюючи себе, свою слабкість, Болеслава, яка заледве трималася на ногах, зашепотіла:

 - «В-вони р-разом з д-дівчатами п-пішли на К-купала пускати в-вінки н-на Д-дніпро, ж-жодна з них н-не п-повернулася!»- Бачачи, що Блуд остовпів, Болеслава продовжувала:

 - «М-ми з с-сусідами ш-шукали їх с-скрізь, її н-ніде немає!»

  Страх почав заповзати у Блудове серце:

 - «Де вона була? Де її шукати?»

  - «Н-на п-полудень від Києва, за-за лісом…»

 Блуд відштовхнув Болеславу і наказав слугам:

 - «Сідлайте коней, вирушаємо зараз же!»

Коли вже розвиднілося, Блуд разом з найвірнішими людьми обшукав весь ліс, все узбережжя Дніпра, всі шукали Гориславу, але не знайшли навіть її сліду. Відчуваючи повне безсилля, він уже зневірився і зібрав своїх людей біля дороги, що вела на Київ, аж тут його вух досяг ледь чутний стогін.

Йому спершу здалося, що це шум очерету на вітрі. Він зупинився і ще раз прислухався. Стогін повторився ще раз, він доносився з канави, що була неподалік від дороги. Блуд зіскочив з коня і побіг туди.

 На самому дні канави вгадувалося жіноче тіло, все вимазане у крові і наполовину втоплене у рідкій багнюці.

 Що це його дочка він здогадався тільки тоді, коли вона почала говорити:

 - «Допоможіть мені… будь-ласка…» - ледь чутно прошепотіла вона.

 - «Доню, о боги!» - Блуд зліз до неї і обережно підняв на руки – «Що за виродок з тобою таке зробив!» - його всього трусило, він не вірив своїм очам.

 Горислава відкрила свої зболені очі:

 - «Тату, ти прийшов по мене… я так кликала тебе…»

 - «Доню, все буде добре, ми виходимо тебе!» - і ось тут він побачив, що з її грудей стирчить стріла - взагалі було дивно, що вона досі була жива. Всеосяжний біль заполонив його серце…

Вочевидь перед смертю ясність розуму і спокій прийшов до Горислави, вона говорила через силу, часто зупинялася, але її оповідь була чітка і зрозуміла. Її груди раз по разу здіймалися, ще їй було боляче говорити через стрілу, що застрягла там.

 - «Ми були вдягнені у довгі білі сорочки з віночками на головах… ми зібралися на березі Дніпра і закликали Лада до своїх осель… щоб він прийшов до нас… цієї осені…

 На нас напали якісь люди… їх було більше ніж нас… вони були хмільні…

 Ми намагалися втекти… але вони нацькували на нас своїх собак… собаки рвали наш одяг… роздирали… на шмаття наші тіла… потім настала черга людей… вони напали на нас… наче дикі звірі. Ми благали їх не займати нас… але це їх тільки більше розпалювало… Вони гвалтували, били і знущалися з нас… не було такого витонченого звірства… якому б вони не піддали наші нещасні тіла… Нарешті під ранок їм набридло мучити нас… вони почали одна по одній нас вбивати… потім викидаючи… мертвих та напівмертвих… дівчат у Дніпро… Мені вдалося вирватись… з того пекла, коли ті бузувіри саме були зайняті… моєю подругою - вони душили і одночасно встромляли їй ножі у живіт… у той момент я вирвалася… хоч майже не мала сил… побігла… мабуть страх смерті додав мені сил… вони пробили мені груди стрілою… почали закладатись… скільки я пробіжу зі стрілою у грудях… вони бігли за мною… аж поки їм це не набридло…

 - «Все рівно скоро здохне!» - почула я… наздогін… ось я лежу тут… чекаю смерті… Батько… чому… скажи мені чому я маю… померти?»

 Блуд ледве стримувався, щоб не заволати не своїм голосом від нестерпного болю, але комок підступив до горла, він не міг ані кричати, ані говорити.

Нарешті біль, що стискав горло трохи послабнув і він зміг вичавити з себе:

 - «Доню, хто вони? Хто вони такі?»

 - «Це був князь Ярополк… з дружинниками…» - була відповідь.

 Горислава померла в нього на руках, він поховав їі тут, на узліссі. А на її могилі заприсягся всіма богами жорстоко помститися нелюдам.