Глава 43. З якої видно, що Рогволодові сподівання не справдилися, і ця помилка коштувала життя йому, його сім`ї та свободи його дочці.

  Добриня з Володимиром стояли на пагорбі, звідки відкривався добрий вид на полоцьку фортецю.

 - «Дивись, Володимире, це - княжий Полоцьк, якщо ти справді хочеш сидіти у Києві, то тобі спершу треба взяти його, а місто добре укріплене. Ну, звичайно, не так, як Київ! Та я гадаю, що нашій армії це буде до снаги…» - «Вистачить базікання, дядьку!» - Володимир чи не вперше проявив свій норовистий характер:

 - «Я сам особисто поведу наше військо! Ми виліземо на стіни і скинемо з неї тих клятих боягузів! А потім я особисто розберуся із Рогволодом, його полохливими синами, і (Володимир скривився), та їхньою примхливою дівкою!»

 - «Все добре сказав, Володимире, правильно, молодець!» - Добриня поплескав княжича по плечу – «Але все ж тобі не варто самому дертися на стіну…» - Добриня серйозно дивився у вічі княжичу – «Це буде дуже кривава битва, багато воїнів поляжуть у ній…» - його меткі слова були мов свинцеві кульки - «А ми не маємо наражати на небезпеку твоє життя, воно надто дорого коштує!»

 - «Ти не можеш вічно вказувати мені, що і як я маю робити!» - Володимир був роззлючений і не бажав стримуватись - «Я хочу власними руками покарати їх!»  

 - «Володимире, заспокойся!» - Добриня взяв його за руку - «Я турбуюся за тебе і нашу справу! Я не хочу, щоб все було намарне!»

Володимир висмикнув руку, і, не дивлячись дядькові у вічі, промовив:

 - «Я вже не дитина, ти не повинен все життя мене опікати, я дам собі раду! І ще не забувай, що я князь, а не абищо!» - Володимир суворо поглянув на дядька.

 - «Авжеж, небоже… добре…» - Добриня мовив сумирно - «Якщо вже ти так вирішив, то я… як завжди буду поряд, я… прикриватиму твою спину!»

Щось схоже на каяття торкнулося Володимирового серця.

 - «Дядьку, вибач…» - він трохи знітився - «Ти завжди так добре дбав про мене, я навіть не знаю, що було б зі мною зараз, якби не ти!»

  Добриня обійняв норовливого племінника:

 - «Нічого, Володимире, ми з усім впораємося!» - розчулено мовив він і, знов зібравши почуття докупи, мовив:

 - «І хай начуваються наші вороги!»