Глава 42. У якій Рогволод висловлює сподівання на міцні мури Полоцька.

 Рогволод насуплено розглядав обох своїх синів, по черзі переводячи погляд з одного на іншого.

 - «Як ви могли програти цю битву, ви хоч розумієте, що зараз може статися?» - вибухнувши голосною лайкою, досхочу вилаявшись, він продовжив свій монолог:

 - «Ви розумієте, що я дав вам у руки… майже перемогу, як знищити їх одним потужним ударом, я все, практично все поставив на карту! А що зробили ви? Не просто згаяли таку можливість, а ще й поклали купу людей при цьому!»

 Озвався старший син:

 - «Батьку, не кричи, вони розгадали наш план та обійшли данів, ми самі опинились у пастці, яку готували для інших! І нашої вини в цьому нема!»

 - «Немає вашої вини?» - Рогволод трохи не сказився - «А ви що не могли трохи подумати і передбачити таке? Або просто хоча б ще раз вислати шпигунів, щоб не втрапити в таку халепу!»

 - «Батьку,  прошу, заспокойся!» - озвався другий син - «Добре бути розумним заднім розумом, але тоді нам здалося, що вони, мов дурні барани, самі йдуть у пастку і перемога - ось вона, простягни руку і візьми!  Хто ж знав, що вони виявляться такими завбачливими!»

 - «Хто ж знав…!» - перекривив його Рогволод – «Головою треба думати, а не іншим місцем! Дурними баранами виявилися ви!» - Рогволод не міг знайти собі місця від праведного гніву.

 - «Чому ж ти сам не очолив наше військо, якщо все так добре знаєш? - єхидно промовив старший.

 - «Як смієш ти так говорити з батьком?» - Рогволод ледве не захлинувся власною люттю, його прокльони були один страшніший за інший. Він лаяв дурних синів, ще дурнішу дочку, а заразом і себе за неспроможність та нездатність прийняти таке важливе вірне рішення.

 - «Ідіть до біса, щоб я вас не бачив, пішли геть!» - він у безсилому гніві ще кричав їм наздогін, коли вони похнюплені і чимало роздратовані виходили за двері.

 - «Це кара богів, вони карають мене за зарозумілість!» - примовляв він обхопивши голову руками.

Аж ось втішна думка вивела його з морального ступору, наче хтось прошепотів на вухо:

 - «Нічого, Рогволоде, не все ще втрачено, молодий вовк разом зі старим зламають ікла об міцні мури Полоцька!»