Глава 40. У якій Добриня сватає Рогніду та натомість отримує гарбуза.

 - «Добриня… нащо ти прийшов?» - сивочолий Рогволод статечно сидів на великому князівському троні і зверхньо позирав на старого знайомого.

 - «Гей, Рогволоде…» - з докором в голосі вимовив Добриня - «Хіба так зустрічають старих друзів?»

 - «Ти мені не друг, Добриня» - гордовито відказав Рогволод - «І зараз ми з тобою геть по різні боки!»

 - «Але чи розумно це?» - Як міг улесливіше промовив Добриня - «Чи ж варто нам чубитися, якщо ми можемо домовитись і отримати з цього добрий зиск?»

 - «Що ж ти пропонуєш, Добриньо?» - Рогволод змірив його оцінюючим поглядом своїх сірих очей.

 - «Віддай свою дочку, красуню Рогніду, за Володимира і тоді ми станемо як раніше друзями, спільниками, та до того ще й родичами! Ти знаєш, що Володимир привів з-за моря 8 тисяч варягів. Скажи мені, яке військо встоїть супроти такої сили!»

 - «Ти знаєш Добриньо, моє військо теж не слабке, тобі не варто мене залякувати! І хіба ти не знаєш, що моя дочка обіцяна Ярополкові?»

 - «Ярополк далеко, а Володимир близько!» - вдавано улесливо мовив Добриня, але за лестощами відчувалася прихована погроза - «Ти мудрий правитель, Рогволоде, зроби правильний та розумний вибір!»

 - «Я не силуватиму дочки проти її волі…» - задумливо протягнув Рогволод, дивлячись прямо перед себе - «Зараз ми запитаємо її саму, кого вона хоче за чоловіка - Ярополка, чи Володимира!»

 - «Покличте Рогніду!» - Рогволод владно звернувся до слуг.

Незабаром до зали зайшла чарівна князівна - дорогі шати вельми пасували їй, показуючи гарну витонченість та смак, а також гнучкий стан, вона не йшла, вона пливла по залі - такими чіткими і невимушеними були її рухи, вишукана мереживна тканина обрамляла її густі чорні коси, золотий князівський обруч гордовито увінчував її голову, карі очі з німим питанням дивились на Рогволода.

 - «Кликали, батьку?» - нарешті неголосно, але виразно вимовила Рогніда.

 - «Так, доню…» - дивлячись на неї, на свою єдину дочку і улюбленицю, очі старого князя потеплішали.

 - «Знайомся - це Добриня, дядько княжича Володимира, він тут, щоб засватати тебе за свого небожа...»

 - « За кого?» - обличчя Рогніди швидко змінилося - «Чи він тямить про що говорить? За того робочича? Та як він сміє!» - зараз розсержена Рогніда не тямила себе від гніву - «Як тільки йому прийшло таке в голову! Як тільки прийшло йому в голову, що я можу роззути сина рабині! Не бувати такому ніколи!»

 - «Ну що ж Добриня…» - Рогволод розвернувся до нього - «Ти чув нашу відповідь!»

 Злість та ненавись закипіли в серці Добрині, та він стримався, проковтнувши страшну образу своєму родові і пам'яті своїй любій сестрі…

 - «Ти гірко пошкодуєш про це, Рогволоде…» - за натягнутою посмішкою ховалася злість та жага помсти - «А ти, князівно, пошкодуєш про це ще більше!»

- «Виведіть його» - недбало кинув Рогволод і відвернувся.