Глава 39. У якій вирішується сватання Володимира до Рогніди, у необхідності якого Добриня гаряче переконує племінника.

 Новгородці пустили Володимира в місто без бою, самі відкрили ворота. Бо це був їхній князь, а свого намісника Ярополк так і не призначив... Вони зраділи поверненню Володимира, хоча опасливо поглядали на пожадливих і своєвільних варягів. Добриня добре розумів, що буйну варязьку енергію треба негайно направити у потрібне русло, бо вони почнуть грабувати місцевий люд, чим накличуть всенародне невдоволення…

 Але спочатку було потрібно заручитись підтримкою бодай якихось якихось союзників, щоб не вирушати на Київ самим. Бо все-таки сил для цього було малувато… Добриня звернув свій погляд на Полоцьк, де правив князь Рогволод, його давній приятель.

 - «Слухай небоже» - сказав Добриня якось, коли вирішив, що всі справи у Новгороді було владнано і можна було починати велику гру - «Я вважаю, що ти маєш одружитись…»

 - «Але ж дядьку…» - здивовано закліпав очима Володимир, цього разу Добриня його справді збентежив - «Я вже одружений з донькою нашого спільника, чи не ти казав мені, що це так важливо?!»

 - «Так, Володимире, важливо, дуже важливо! Але ситуація змінилася, ти вже закріпився у Новгороді. І ти зараз на своїй землі, в конунг Ерік з-за моря не має влади над своїми воїнами тут. Зараз ти їхній господар, і вони йтимуть за тобою доти, поки ти зможеш давати їм більше, ніж він…» - Добриня всміхнувся своєю незрівняною все ще білозубою посмішкою - «Ну, або принаймі обіцяти, що скоро даси…»

 - «Що ти пропонуєш, дядько Добриньо?» - недовірливо подивився Володимир.

 - «Одружися з Рогнідою» - повчально вимовив дядько - «Вона, кажуть, і справді красуня, на відміну від твоєї Олафи…» - Добриня не зміг втримати посмішку - «… а з військом її батька Рогволода в нас буде набагато більше змоги взяти Київ!»

 - «Але ж ти знаєш, що вона заручена з Ярополком!» - спантеличено вимовив Володимир.

 - «А ми переконаємо Рогволода, що це хибний вибір, що перевага зараз на твоєму боці, а заразом дамо гучного ляпаса Ярополкові, який вже не буде так сильно впевнений у власній перемозі!» - повчав небожа Добриня. Зараз він заговорив з теплотою і турботою в голосі, як завжди почувався до Володимира, бо той так нагадував йому кохану меньшу сестру, і зовнішньо, а іноді навіть своєю впертістю… боги, як він її любив!

- «Ти не турбуйся, я беру це на себе, племіннику» - сказав Добриня підбадьорливо - «Я давно знаю Рогволода, і гадаю, що зможу переконати його!»

- «Добре, дядьку, добре» - Володимир замислено дивився перед себе.