Глава 38. У якій Володимир з військом повертається на Русь.

 Володимир гордо стояв на перший з багатьох лодій та дракарів, що йшли прямісінько до Новгорода. Була гарна весна, береги буяли пишною зеленню.

 Його життя теж було ранньою весною, йому було лише 17. Він був повен енергії та сил, бо все життя було попереду і, найголовніше, він був на чолі потужного війська, яке мало прокласти йому дорогу до Києва.

Він був молодий і окрилений надією і навіть те, що він змушений був одружитися зі страшною варяжкою, обличчя якої було наче витесане тупою сокирою не псувало йому настрою. Тільки спогад про подію із минулих місяців трохи засмутив його, він заплющив очі і побачив поруч з собою дядька, що стискає йому плечі і пильно дивиться у вічі:

 - «Слухай мене уважно, Володимире. Коли ти станеш великим київським князем, то зможеш мати хоч і сотню дружин і таких, які тобі до вподоби, але зараз…» - Добриня ще багатозначно поглянув йому у вічі - «Зараз тобі не приходиться вибирати! Цей шлюб скріпить ваш союз з конунгом Еріком, а якщо ти зараз образиш його дочку, то позбудешся не тільки війська, а й голови!» - Для кращого розуміння Добриня струснув племінника за плечі - «Ти все добре зрозумів?» - спитав він ще раз - «Все? А тепер біжи до своєї молодої красуні дружини і вже постарайся, щоб вона була задоволена!»

Хмарка суму повисла на Володимировому обличчі при згадці про це.

 - «Та нічого» - подумалося йому - «У Новгороді я відіграюся за всі приниження, крізь які мені прийшлося пройти там, в Гедебю!»

  Краєм ока він поглянув на свою молоду страшненьку дружину, що надута, мов сич, сиділа коло борту, наче поглядом шукала ті знайомі береги, що були їй милі з дитинства. Чужа країна лякала її, а надто її не дуже привітний чоловік. І все ж обіцянка зробити її королевою величезної і багатої країни виглядала дуже спокусливою і, поки що, переважала страх невідомого... Але туга за батьківщиною вже почала даватися взнаки, Олафі було дуже сумно.