Глава 31. Про спробу Предислави змовитись зі Свенельдом та захопити владу та про втручання Ярополка, що швидко поставив мати «на своє місце».

 Посеред широкої княжої світлиці сиділа Предислава і пильно заглядала у вічі сивоусому і сивочолому Свенельду, що сидів навпроти. Вони були наодинці і розмова була неголосною, конспіратори не сильно довіряли один одному і стінам, і раз по разу озиралися.

 - «Ти впевнений, що він помер?» - пошепки спитала Предислава.

 - «Так, я певен цього…» - ствердно відповів Свенельд.

 - «Як ти можеш бути певен, якщо не бачив тіла?»

  - «Я бачив тіло у княжому одязі, та воно було обезголовлене! Я міг би його не впізнати, але я вірю хану Курі, бо у нього були власні рахунки зі Святославом! Він не пожалів би його!»

Предислава все ж знайшлася, що сказати:

 - «Печеніги хитрі, вони могли використати його для чогось! Може вони щось задумали?»

 - «Не переймайся, княгине…  князь Святослав точно мертвий! І ти, і я - ми обидва добре знаємо, що його неможливо використати, тільки вбити!»

 Предислава полегшено зітхнула.

 - «Як ти пояснив воїнам, чому не прийшов князеві на допомогу?» - «Я сказав воїнам, що печеніги перехопили князевого гінця і ми рушили занадто пізно!»

 - «Добре, Свенельде, добре» - говорячи це, Предислава свердлила його очима так, наче хотіла просвердлити діру. Але Свенельд спокійно витримав цей погляд. Впевнившись в тому, в чому вона хотіла, Преслава трохи заспокоїлась.

 - «Як ти собі бачиш, що робитимемо далі?» - ніби мимохідь запитала вона.

 - «Ти мені скажи, княнине, це ти вирішила вбити князя і чоловіка…» - тепер Свенельд дивився на неї з погано прихованим презирством - «Я просто виконував твою волю!»

Остання фраза особливо розлютила Предиславу: «Чого ти кричиш, говори тихіше!» - зашипіла вона.

 - «Добре, княгине, добре, я помовчу…» - дивлячись в сторону промовив Свенельд.

 - «Ти і сам знаєш, що Святослав був поганим князем!» - з пафосом, хоча й неголосно, вела далі вона - «Він не дбав про свою землю, намагаючись загарбати чужу, а в результаті втратив і те, і інше, і життя!» - намагаючись переконати в першу чергу себе в правильності своїх вчинків говорила княгиня.

  - «Добре, княгине, добре…» - не мені тебе судити, я винен не меньше за тебе…» - гіркота з`явилась у голосі Свенельда, він хотів ще додати - «Хоч мене і змусили до цього…» - але вчасно схаменувся і замість цього - «Я прийму будь-яке твоє рішення!» - з поспіхом додав він. Предислава зібралася з духом і сказала фразу, яку вона вже кілька разів повторила подумки:

 - «Свенельде, ти завжди віддано служив князеві, але зараз Ярополк занадто молодий, йому ще треба багато чого навчитись у тебе, та інших навчителів! Як його мати, я маю право до досягнення ним двадцяти років бути повноправним регентом! І спільно ми будемо вирішувати долю нашої великої держави! Ну і, звичайно, готуватимемо Ярополка до його майбутнього призначення!» - Хоча вона зараз і говорила пафосні слова, та вираз обличчя був майже благаючим.

- «Допоможи мені Свенельде! Ти знаєш, що це вірне рішення! Ярополк ще занадто молодий і зелений! Бо навіть його скаженому батькові влада була передана тільки тоді, коли він дозрів до цього!»

 І тут двері світлиці широко розпахнулися - Ярополк давно стояв під дверима і слухав, відправивши попередньо охорону. Яка не посміла ставати наперекір майбутньому князеві. Він чув далеко не все, але достатньо, щоб зробити певні висновки та багато в чому впевнитись:

 - «О боги, моя мати так турбується про мене! Як же важко дається їй це рішення! Я навіть на якусь хвилину повірив цьому!» - його уста скривила злісна посмішка. І тут же Ярополк випалив:

 - «Єдина людина, про яку ти так турбуєшся, це ти сама! Ти вважаєш мене молодим і дурним, але я не настільки тупий, щоб це не зрозуміти! Я не чув усього, але певен, що це ти допомогла відправити батька на той світ, щоб не відповідати перед ним за всі свої зради! Я знаю, що їх, як і коханців, було багато!»

 - «Як ти смієш?» - обурено зарепетувала Предислава – «Я все ж твоя мати! Як взагалі твій язик повернувся? І ти нічого не знаєш, як важко мені завжди було! Я виростила і виховала тебе! Я, тоді як твій невсидючий батько весь час пропадав десь далеко від дому! А ти зараз насмілився сказати таке! Який же ти після цього син?»

Та Ярополк швидко знайшовся:

 - «Мій батько завжди був воїном, він не міг і не хотів довго сидіти біля бабських спідниць та слухати їхні облудливі брехні! Він був справжнім героєм! І не хочу, щоб ти своїми брехливими підлими устами паплюжила пам'ять про нього!» - Очі Ярополка горіли, він весь змінився - «Ти паскудна хвойда!» - його палець вказував їй прямо у обличчя - «І ти горітимеш в пеклі!»

 З обличчя Предислави злетіла будь-яка маска - тепер добре було видно, її, справжню. Хоча, напевне, кожна мати на її місці, почувши таке від власного сина, дала б волю почуттям:

 - «Як ти посмів сказати таке матері?» - осуд, біль, а потім злість та ненависть навіть до власної дитини проступили на її обличчі - «Після цього ти мені більше не син!»

 - «Свенельде!» - її перекошене гнівом обличчя повернулося до воєводи - «Виведи його і посади під замок, хай подумає і набереться трохи розуму про те, що і як треба говорити власній матірі!»

 І тут почувся потужний та переконливий голос Ярополка, що нітрохи не знітився:

 - «Свенельде, ти знаєш хто тепер твій князь! Забери цю паскудну лярву з-під моїх очей - бачити її не можу!» - Ярополк владно дивився на Свенельда.

 Свенельд витримав погляд, потім відвів очі, зробив паузу, а потім різко встав і підійшов до Предислави.

 - «Ти чула, що сказав тобі князь! Ти ж почула?» - для кращого розуміння він демонстративно взявся за руків`я меча, а потім витяг його.

 - «Свенельде, як ти можеш? Я - княгиня!» - крізь зуби процідила та - «Ти не посмієш!»

 - «Ще й як посмію, ворушися!» - для кращого розуміння рукою вільною від меча він з розмаху вдарив її долонею по обличчю - «Ти думала, що я вже забув, як ти погрожувала моїй сім`ї? Якби моя воля, то я б прямо зараз відправив би тебе до пращурів!»