Глава 29. В якій розповідається про останні хвилини та загибель князя Святослава.

  Хан Куря особисто вийшов подивитися на останні хвилини свого давнього та найлютішого ворога. Оточений звідусіль своєю особистою охороною, він не боячись якмога ближче підійшов до Святослава, що лишився один, а навколо нього валялися гори обезголовлених та розпанаханих від плечей до черева трупів ворогів. Князь обома руками тримав закривавленого меча напоготові, високо занісши його над головою, з його численних ран стриміла кров, з усіх сторін печеніги обступили його, але тримали дистанцію, жоден не наважувався підійти ближче, ніхто не хотів бути наступним.

 - «О, та він майже безсмертний!» - промовив хан своєю рідною мовою і вишкирився. Він підняв руку, наказуючи воїнам зупинитись.

 - «Великий князю Святославе!» - заговорив він полянською мовою - «Ось ти біля кінця своєї подорожі…» - зловісна посмішка скривила його темне вилицювате обличчя -«Я думаю твої боги скоро з радістю покличуть тебе у свої небесні обійми…»

 - «Ти трус, Куря!» - озвався Святослав - «Ти використав зраду і підступ, щоб дістатися до мене, так чинять тільки труси! Якщо ти справді такий великий воїн, як говорять про тебе, то припини ховатися за спинами своїх холуїв і ставай до бою зі мною! І нехай боги розсудять нас!»

 - «Князю Святославе… - задумливо протягнув Куря, а потім вишкирився - «Навіщо мені це? Що я від цього отримаю? В мене і так все є, є ти, твої скарби… Я не стану ризикувати своїм життям даремно. Такі буцім-то лицарі, як ти, роблять подібні нерозумні вчинки, щоб щось довести собі… Але їхня буцімто-то «мужність» не варта нічого! Бо тим часом вони наражають на небезпеку не тільки себе, а й своїх дітей, свій рід і загалом весь народ! Ні, Святославе, я цього не зроблю, для чого мені так ризикувати? Я не лицар! І буду жити набагато довше ніж ти… Звичайно, якщо на те буде воля богів. А з твоєї голови… я зроблю чашу і питиму з неї коштовне вино сам і пригощатиму своїх дорогих друзів! Таким чином ти завжди будеш поруч зі мною! Бо ж недарма кажуть, «тримай друзів близько, а ворогів ще ближче!»»

   - «Ах ти ж підла тварюка…» - прошипів безсило Святослав.

 - «Кінчайте його!» - наказав хан своїм людям – «Але все ж візьміть луки, бо він ще багатьох із вас вб'є, а ви мені ще потрібні… І ще одне…» - він  на мить зупинився - «Не пошкодьте його голову, мені ще пити з неї вино, з неї має вийти добра чаша, така велика і міцна!» - задоволений собою і своєю кмітливістю хан розвернувся і пішов геть...

 …Святослав опустився на одне коліно - кілька стріл стирчали з його спини, спис проштрикнув його груди і черево. Він останній раз поглянув у глибоку синь неба, яке так  хотів, але не зміг перевершити у його величі. А сьогодні здалося йому, що це просто безодня, і, прошепотівши востаннє: «Я йду до тебе, мамо...» - впав, щоб більше не підвестися.