Глава 20. У якій розповідається про те, як Ростислав прийняв найважливіше рішення у свому житті.

  За два роки після поранення Ростислава…

  Ростиславова голова йшла обертом, до цього моменту він не усвідомлював всієї краси і сили Святої Софії. Перший раз, коли він був тут, це усвідомлення ще не прийшло до нього у всій своїй ясності, хоча і тоді він він був вражений величчю споруди. Але тоді він ще був затятим язичником, а його розум був більше зайнятий Ольгою, її хрещенням, а ще ревнощами до хрещеного батька - імператора. Та й християнство він розглядав просто, як Ольжин спосіб втекти від страшних докорів сумління, сховатися за всепрощаючим милосердям ромейського бога...

 Зараз він бачив це все зовсім інакше. Перш за все - це спосіб життя, це повне зречення того, що пов'язує з попереднім гріховним життям і фактично є народженням нової людини, що може змінити себе і змінює. А також змінити й інших людей, що поряд з нею. А в підсумку і світ, що її оточує, бо він стає кращим. З нього зникають темні безпідставні страхи, які в своїй основі є страхами невідомого, невизначеного майбутнього, ворожнечі й ненависті до інших людей.

 Тільки зараз він подумав, що зрозумів своє призначення у житті, стоячи у цьому величному храмі, під пильним Оком Ісуса. Бог спостерігав за ним із самої високої височини, щоб пересвідчитись, чи справді Ростислав зрозумів своє призначення в житті і готовий виконати його і нести свій хрест. З церкви Святої Софії Ростислав вийшов іншою людиною, бо йому здалося, що Бог говорив з ним, саме з ним…

І тепер він знає, в чому Божа Воля щодо нього. Вона полягає у поширенні  християнської віри… і ще він знав, що це складний шлях. Але ще він сподівався, що Бог ніколи не пошле людині випробувань більше, ніж та зможе витримати. І що послані випробування людині не для того, щоб зламати, а навпаки, щоб зміцнити її.

 Тепер він знав, що таке ненависть натовпу язичників, яка ледь не вбила його. У всьому Ростислав звинувачував віки вірувань у несправжніх богів, страх перед майбутнім, агресією і несприйняттям іншого погляду на себе і світ. Бо груба сила і фізичне знищення людини, яка думає інакше - це через бажання закрити їй рота і, таким чином, подолати власні терзаючі сумніви. Вони зараз ненавидять його через своє нерозуміння, але це все може змінитися, якщо вони побачать, що віра може освітити їх життя, звільнити від ненависті, темряви і забобонів. Бо саме через те, що вони не могли знайти відповіді на свої питання, вони й заповнювали порожнечю страхом, з якого поставала агресія і ненависть. Треба допомогти їм здихатись цієї біди…

  Так думалось Ростиславові.

 Він знав, що це буде непросто, що на цьому шляху на нього чигатимуть біди. Але ще він хотів думати і те, що якщо Бог з ним, то ніхто не встоїть проти нього і він завжди переможе.