Глава 17. У якій розповідається про Ростислава, про його душевні муки, та те, як він постраждав за свою віру та переконання.

Ростислав прийшов до тями за кілька днів після Доростольської битви у великому наметі, де крім нього було ще багато поранених русів. На відміну від варягів ромеї рідко добивали поранених на полі бою ворогів. Навіть, якщо ті були язичниками. Не дивлячись навіть на те, що руси були жорстокими і нещадними, що багато їхніх співвітчизників постраждало від них. Вони всі були зібрані в одному місці, їх лікували та доглядали. Ромеї були християнами і вірили, що забирати життя може лише Бог. До того ж ті, хто одужав, можуть бути корисними в якості робочої сили у відновленні того, що вони самі і зруйнували.

 Звичайно, багато важкопоранених померло. Але Ростислав і майже половина інших воїнів вижила, дякуючи не в останню чергу гарному догляду та лікуванню. Ростислав одужав десь за місяць, після того, як руси вже відпливли з Болгарії. Хоча рани і давали про себе знати, зараз він почувався набагато краще. Тим, хто одужав, візантійці запропонували роботу по відновленню зруйнованих міст, майже всі погодились. Хоча їм і дозволялося йти, хто куди хоче.

  Але, з іншого боку йти було нікуди і небезпечно. Місцеві жителі занадто сильно ненавиділи русів через шкоду, що була їм була заподіяна. Тому під охороною ромеїв вони почувалися значно безпечніше, вони завжди трималися купи, до того ж тут їх годували.

  В Доростолі руйнувань було порівняно небагато - фортеця була міцна, хоча подекуди і пошкоджена осадними машинами візантійців, тому тут вони не затримались. Після того руси побували у багатьох містах Болгарії і Візантії, по більшій частині відновлюючи те, що було зруйноване ними ж.

 Ростислав ніколи не був жорстокою людиною, та для кожного слов`янина шанування Перуна, Даждьбога та інших і людські приношення були невід`ємною частиною життя. Та зараз він він бачив інше життя та інших людей… Від природи Ростислав був дуже вдумливим та шукав відповіді на свої питання. Важко працюючи, бачачи наслідки діянь свого доблесного війська, він все частіше замислювався:

 - «Для чого була ця безглузда бійня? Для того, щоб задовільнити князя чи богів? Але, здається, внаслідок усього цього ніхто не залишився задоволеним… А в чому взагалі сенс людського життя? Як жити так, щоб жадібність та ненависть не робили з людей сліпе знаряддя в руках темних сил, які граються їхніми долями, мов тими іграшками? І найголовніше - що є насправді добро і що зло?

 Боги його народу не давали і не могли дати Ростиславові відповіді на ці питання. Бо згідно їхнього тлумачення правда є правдою, тільки якщо вона спирається на силу, що є мірилом того, наскільки «правдивою» є правда. Тож для людини, що хоче вірити, що у всьому є сенс і все відбувається недаремно таке пояснення не могло бути задовільним… І саме це перекручене розуміння і давало язичникам, які не мали інших переконань, право вчиняти всі ті безчинства з переможеними та мирним населенням. Тобто живучи за принципом - прав той, хто сильніший, і горе переможеним, вони самі собі заганяли себе в домовину в прямому і в переносному значенні слова, що й довів Святославів безславний похід до Болгарії. Принаймні Ростислав був тепер певний цього… І зло, яке творили руси, рано чи пізно все рівно поверталося до них самих, бо неможливо бути завжди у фаворі у кривавих богів. І пощади їм не було, тому що їхні боги немилосердні, вони з презирством ставляться до милосердя в будь-якому його прояві, будь-то чи то не добивати важкопораненого, чи пожаліти дитину, яка залишилася без батька. Тобто горе слабким та переможеним…

І тепер Ростислав думав, що знав, що це саме їхнє зло бумерангом повертається до них же, тому що неможливо весь час перемагати… Колись чи ворог, чи обставини виявляться сильнішими, і помилування тоді не чекай, ні для себе, ні для кого зі своїх близьких! А яку ж винагороду пропонують поганські боги за те, що справді намагаєшся вчинити правильно, чи просто робиш комусь добро? Вірно, ніякої.

 Все обертається навколо того, що їм потрібні все нові і нові жертви, щоб змилостивити їх, і тоді, можливо, на цей раз вони пошкодують тебе. А на наступного разу цикл замкненого кола розпочнеться знов…

Зміна Ростиславого світогляду плавно розпочалася ще з їхніх з Ольгою відвідин Константинополя, а війна остаточно переконала…

 Звісно, Ростислав знав, що ромеї не були надто м'якими, у жорстокому середньовічному світі їх імперія інакше не вижила би. Але вони і не проявляли непотрібної жорстокості, не мали безглуздих кривавих ритуалів, та більшість з них, або так здавалось Ростиславові, не бажала свідомо і надмірно грішити. Бо їхній бог не виправдовував вбивства. Хоча їхня війна була справедливою - вони захищали свою землю від варварів-язичників. Та поранених на полі бою ворогів вони все ж не добивали…

 Ростислав пережив багато війн, походів, він бачив як Ольга спалила ціле місто разом з жителями, не просто, щоб задовільнити свою пиху та здійснити помсту в ім`я богів , а для того, щоб дати зрозуміти своїм воїнам, що вона не меньший чоловік, ніж вони самі і її варто боятися…

 І зараз йому здавалося все це огидним, що невинні люди не повинні страждати через власну недосконалість та дурість, чи дурість та недосконалість інших людей. Коріння чого Ростиславові бачилось у негативному впливу фальшивих богів, які підживлюють у людині найгірші її якості, змушуючі робити погані речі, а потім жити з їх наслідками, і, можливо, все життя розплачуватись за них.

 Одного разу Ростислав і його товариші працювали у Феофіополі, саме в тому місті у Греції, яке було спалене і зруйноване, а 20 000 його жителів посаджені на палі. Це щоб ще більше залякати імператора і візантійців, примусити пристати на свої умови, подолати будь-які навіть думки про спротив, а також принести страшну жертву своїм кривавим богам. Місце масової страти давно було прибране, але Ростислав і зараз наче чув крики, предсмертні зойки та благання нещасних жертв. На диво церква, що була неподалік, збереглася, вогонь та ворог не дуже торкнулися її.

Ростислав, маючи перерву від роботи, зайшов усередину - там було порожньо, він з острахом дивився на ікони, що зображали ромейського бога.