Глава 16. У якій відбувається вихід руського війська з Болгарії.

  Хоча чаклунові чари і розвіялися, це не повернуло Бориславу пам'ять повністю. Він погано пам'ятав останні два роки свого життя, точніше не пам'ятав зовсім. Згадки приходили до нього уривками і наче крізь сон. Першим питанням, коли він опритомнів, було хто він і що він тут робить, на цьому помості, з обгорілими смердючими трупами внизу. Якщо на перше питання він собі відповів, згадавши своє попереднє життя і страшну загибель власної сім'ї, то відповідь на друге поки що лишалося загадкою.

  Жахливі спогади болісно озвалися в його серці, йому на мить здалося, що може й краще надалі було б жити у цьому дивному нереальному сні, ніж постійно відчувати цей біль. Потім він згадав Преславу і яким щасливим він був із нею, як сильно він хотів їі врятувати, коли вона була смертельно хвора і врятував таки, але ціною власного понівеченого життя.

 Тепер він знав, що йому все-таки є заради чого жити, на що сподіватися, заради чого боротися з усім лихим, що траплялося на його життєвому шляху.

 На Бориславове щастя жоден з русів не бачив, як він убив чаклуна, через те, що саме в цей час частина їх дружно тікала, показуючи ромеям спину. А ті, що намагалися чинити опір, були всі мертві, бо  обурені поганським ритуалом вбивства, ромеї не брали полонених. З фортеці також не бачили, що сталося на помості, через значну відстань і сонце, що засліплювало очі. А ось ромеї бачили, що сталося, і говорили про це, але руси геть не розуміли їхньої мови.

Таким чином Бориславові вдалося зберегти своє життя. Ромеї помилували його, бо бачили, що він зробив з чаклуном, а руси просто нічого не знали. Бо, якби дізналися, відразу б скарали на горло.

 Після обміну полоненими і повернення в табір русів, Борислав почав потроху призвичаюватись до свого старого-нового життя, наскільки це було можливо. До того, що всі його кличуть Вермудом, що він майже не пам'ятає ані людей, ані подій за останні два роки. Що воїни дуже дивуються цьому і припускають, що він сильно вдарився головою, хоча слідів травми теж не було на ньому.

 А загалом русам було не до того, щоб сильно перейматися проблемами Борислава. Важка поразка, втрата багатьох тисяч товаришів, голод, хвороби, безліч поранених - все це не сприяло ані бойовому духові, ані згуртованості, чим завжди вирізнялося Святославове військо. Воїни ремствували, небезпідставно звинувачуючи Святослава у всіх бідах, чого не було взагалі ніколи.

  Але не дивлячись на всі труднощі, за кілька тижнів військо було готове до відплиття. Одного дня в кінці літа воїни сіли у завалені трофеями лодії і флотилія русів рушила вниз по Дунаю до Чорного моря.