Глава 15. У якій відбувається зустріч між Іоанном Цимісхієм та князем Святославом.

 Домовившись про мир, візантійці почали готуватися до виконання його умов. Вони підвозили хліб, щоб вийшло десь по двадцять кілограмів на кожного русина. Руси готувалися до далекої подорожі, паралельно йшов обмін полоненими. Тим часом Борислав разом з іншими бранцями повернувся до Доростола. Нарешті настав день, коли флотилія русів, з наповненими хлібом човнами, була готова відплисти. Залишилося виконати лише останній пункт угоди.

 Човен зі Святославом та кращими дружинниками підплив до берега, туди, де стояв імператор з почтом. Святослав побачив бундючного зарозумілого коротуна в золотих обладунках, імператор був на голову нижчий за своїх супроводжуючих, але його погляд і постава свідчили, що він зовсім не переймався цим.

 Іоан побачив човен, повен здоровенних варварів, з-поміж яких Святослав практично нічим не виділявся, хіба чистотою свого одягу. Відчувши його погляд, Іоан ще раз зрозумів, що вчинив правильно. Святославів палаючий погляд свідчив про те, що той зовсім не вважав себе переможеним.

  - «Цей варвар небезпечний, подальша війна з ним - непередбачувана! Загнаний у глухий кут він може бути ще небезпечнішим, а фортуна на полі бою - то дуже мінлива річ… - подумки привітав себе імператор з прийняттям вірного рішення.

Не дивлячись на свій вищий статус та право переможця, він, через перекладача, почав говорити першим:

 - «Вітаю тебе, князе! Я сподіваюся ти і твої воїни задоволені кількістю хліба та іншими умовами миру, які імперія запропонувала вам… Сподіваюся, що більше ніколи не буде між нами ворожнечі, сподіваюся, що всі питання ми надалі вирішуватимемо за дружньою і мирною порадою. Щоб все завжди все вирішувати у відповідності з інтересами нашої великої імперії і вашого великого князівства!»

 Вислухавши перекладача і дивлячись імператорові прямо у вічі, відчуваючи невпевненість і прихований страх цієї начебто вольової та сильної людини, Святослав нарешті почав розуміти у чому була його помилка. Чому його військова компанія склалася саме так невдало, чому все сталося так, як сталося. Все було дуже просто - Болгарія не повинна була бути його основною метою. Після завоювання Царгороду, вона сама впала б йому до ніг. Саме перед його другим походом імператора з військом не було у столиці, він воював із арабами в Азії. Місто було ослаблене голодом і хворобами, і, якби він тоді несподівано з'явився з військом під Царгородом, то міг би здобути все. Святослав зціпив зуби від злості, від такого пізнього усвідомлення своїх помилок.

 - «Це ж було так очевидно, чому тоді я не зрозумів цього?» - картав себе він. Навіть слова матері про те, що не слід йти на Болгарію, тепер бачились геть у іншому світлі і їх можна було зрозуміти так - треба відразу йти на Царгород! (хоч вона цього і не казала).

 А так, після його поразки під Аркадіополем, імператорський флот просто став у гирлі Дунаю, перекривши постачання його війську підкріплень і продовольства. І замість того, щоб стати базою для подальшого завоювання Візантії, Болгарія перетворилася на пастку, де його, знесиленого і знекровленого, примусили підписати кабальний мирний договір.

 - «Все ж права була мати!» - принижено думав Святослав - «Хитрощам  і підступу ромеїв немає меж!»

 І все ж тут, у всьому тому, що відбулося, він винен сам. Але тепер він знав, в чому його помилка. Наступного разу він вчинить мудріше…

Все це за якусь мить промайнуло в його голові, він відвів свої очі, усвідомлення і злість на самого себе, на свою недалекоглядність і впертість, які так дорого коштували йому та його людям відбилося на його обличчі. Все це не минуло гострого погляду Іоана.

 Потім Святослав опанував себе і, майже спокійно дивлячись Іоанові в вічі, промовив:

 - «Добре імператоре, радій, ти переміг, я підписав договір на твоїх  умовах, але я гадаю, матимемо нагоду зустрітись та поговорити про це!» - сказавши, Святослав дав сигнал відчалювати.

 - «Ні, не зустрінемось!» - подумки відповів Іоан - «Хоча хто зна, все може бути в цьому світі!»

 Він з посмішкою дивився, як човен з його переможеним ворогом поволі віддаляється.

 - «Ну що ж, на нас чекають справи!» - сказавши це, імператор розвернувся і, гордо вишагуючи, пішов геть.