Глава 14. У якій розповідається про Іоанна Цимісхія, якою людиною та правителем він був.

  Остання битва, в якій було вбито до 15 тисяч русів, (при чому  більшість їх загинула під час втечі, а також при спробі попасти у місто через замкнені ворота), остаточно змусила князя Святослава відмовитись від подальших воєнних дій. За два дні він відправив до імператора посланців з пропозицією миру.

Іоанн Цимісхій торжествував. Він дивився на посланців поглядом повним зверхності і презирства. Нарешті він загнав цього дикого північного варвара на слизьке і той сам прислав до нього посольство з проханням про мир. Він поставив догори дригом імперію, спалив багатолюдні міста разом з людьми, навів жаху на саму велику столицю, але результат все рівно той самий - він приповз до нього з благанням про мир. Іоанові спало на думку, як зухвало той поводився, коли його війська стояли майже під Константинополем і презирлива посмішка скривила його уста.

 - «За своє нахабство ти отримав по заслузі, тупий варваре. І це тільки квіточки, ти дорого заплатив і ще заплатиш за свою зневагу до імператора та імперії, цього так не можна залишити!»

 А вголос, уважно оглянувши посланців ще раз, Цимісхій через перекладача сказав:

 - «Завтра я пришлю до вас своїх послів, вони перекажуть вам мої умови миру!»

 Помахом руки він показав, що аудієнцію скінчено. Послів вивели.

Іоанн провів їх поглядом і замислився. У свої сорок шість він встиг багато побачити, та був не тільки успішним полководцем, а й розумним та виваженим політиком. Цимісхій був невисокий на зріст, чорнявий та кремезний, та дуже сильний і вправний зі зброєю. В битвах виказував неабияку відвагу і ніколи не ховався за спинами підопічних. Навіть міг самотужки напасти на невеликий загін ворогів і змусити його тікати. І ця начебто нерозсудливість, насправді говорила про силу його характеру та духу.

 У державних справах, у всьому, що сприяло посиленню імперії, він виявляв надзвичайну проникливість, він сприяв усьому, що зміцнювало державу. Єдиною його слабкістю було марнотратство, хоча навіть за це народ його любив. Бо він щедро платив з державної скарбниці за різні народні свята, а ще полюбляв розгульне життя і жінок. Простий люд дуже його любив, а він не шкодував грошей на доброчинність, на допомогу знедоленим, хворим, калікам. Хоча це і несло, звичайно, великі витрати для імперських фінансів.

 В особі Цимісхія Святослав отримав гідного супротивника. Маючи походження з давнього вірменського роду, він спочатку примудрився посадити на імператорський трон свого дядька Нікіфора Фоку. А потім, коли той запідозрив у нього самого амбіції на престол, за допомогою дружини дядька, Феофано (його власної коханки), отруїв імператора. Зайнявши імператорський трон, на вимогу патріарха покарав всіх, буцімто винних в смерті дядька. В тому числі Феофано, відправивши її у вигнання…

 Зараз він вирішував чергову логічну задачу, тобто як найкраще скористатися важливою перемогою, щоб ще більше посилити імперію і свою владу в ній.

 Виправивши послів, Іоан якийсь час сидів замислений, головне питання для нього було, як краще скористатися цією ситуацією.

 - «Вони хочуть миру!» - вголос розмірковував він – «Ось коли цей бундючний та пихатий варвар заспівав іншої пісні! Таки недарма він провчив його! Щось вже не чутно розмов про те, що Цимісхій буде імператором в Азії, а європейські володіння забере собі цей хвалькуватий та безчесний варвар! Він насмілився думати про те, що він рівня йому - великому імператору з давнього і славетного роду. Ні, таке нахабство не можна подарувати! Звичайно, він має бути покараний на смерть! Але як саме це зробити? Чи справді його перевага зараз настільки велика, що він без труднощів зможе знищити військо загарбника? Іоан був досвідченим полководцем і знав, що Бог та фортуна були приязні до нього зараз, та в наступній битві все може бути зовсім інакше. В наступній битві не буде такого щасливого для нього збігу обставин, коли руси самі потрапили в пастку, бо не змогли розгледіти її вчасно… Цимісхій розумів, що руси все ще небезпечні, а його власне військо теж досить сильно виснажене тривалою військовою кампанією і облогою, з постійними вилазками і численними втратами з обох сторін.

 - «Тож треба спочатку хоч приблизно довідатись про їхню кількість…» - вирішив Іоан - «А потім уже планувати наступні дії!»

 Він вирішив діяти хитрістю, відправивши до Святослава посланців з багатими дарунками - коштовними прикрасами, гарним одягом та зброєю. По прибутті посланці доповіли Іоанові, що Святослав навіть не глянув на коштовні прикраси та одяг, а зразу взяв у руки меча.

 - «Цей варвар дуже небезпечний!» - зрозумів Іоан – «Його не цікавлять гарні речі, його стихія - це війна!»

  В якості умов миру Святослав запросив забезпечити хлібом кожного з його 22 тисяч воїнів і видачу всіх полонених. Напередодні Іоан отримав звістку із Царгорода, що там неспокійно. Що можливий переворот за його відсутності. Отже, задоволення від того, щоб власними руками дістатися до цього пихатого варвара доведеться відкласти, в угоду державним інтересам. А 22 тисячі русів - це міцний горішок, кампанія може затягнутися ще на місяці і результат її може бути непередбачуваним. Отже, він залишить печенігам змогу поквитатися з нахабним князем… Вони зустрінуть його ослаблене військо біля порогів і закінчать розпочату ним справу. А він тим часом поїде до Царгорода і заспокоїть невдоволених там, кого кнутом, кого пряником. Задоволений собою, як завжди, Іоан підвівся, та покликав радників-виконавців, що терпляче чекали за дверима на його остаточне рішення. Бо вирішив трохи поміркувати наодинці, щоб ніхто та ніщо не відволікало та не заважало..

 - «Ми приймаємо їхні умови, нехай собі йдуть!» - зловтішно посміхаючись мовив Іоан - «Підтвердіть князеві попередні торгівельні угоди, відпустіть полонених і забезпечте князевій флотилії безпечний вихід з Дунаю, а також…» - очі Цимісхія блиснули недобрим вогнем - «Відправте звістку нашому доброму другу хану Курі, що скоро в нього будуть гості з багатими дарунками від мене!»