Глава 12. У якій Алмод та Вермуд-Борислав приєднуються до Святославового війська, розгром руського війська при Доростолі.

  З того самого дня Вермуд став слухняною тінню Альмода. Лише десь на самій межі своєї свідомості він знав, що насправді є іншою людиною. Що його справжнє ім'я Борислав, що минуле його трагічне та печальне. Що більше всього на світі після печенігів, які вбили його родину, він ненавидить язичників-чаклунів, що творять з людьми страшні речі.

 А Преслава взагалі залишилась в його житті лиш дивним, втаємниченим відчуттям. Що приходило до нього іноді уночі, та й то лише в дивних снах, які іноді тривожили його. Бо поки чаклун був живий, його закляття було занадто сильне, щоб подолати його, навіть якби юнак усвідовлював це і хотів цього.

                                                 ***

  Другий похід князя Святослава на Дунайську Болгарію розпочався одразу після того, як він поховав свою мати Ольгу за християнським звичаєм. Князь призначив своїх синів намісниками у різних землях -  Ярополка правити Києвом, на землі полян, а Володимира в Новгород, на землі словен та чуді. Олега він призначив в Іскоростень, у деревлянську землю.

 І звичайно, Альмод та Вермуд були в складі Святославого війська.

 Другий похід у Дунайську Болгарію і війна, яку він спричинив, стала набагато кривавішою за першу. Та Вермуд лишався байдужим до страждань людей, бо зараз він був усього лиш дивною тінню того, ким колись був Борислав.

 Кров лилася рікою, люті князя Святослава не було меж, бо союзні йому болгари, його нові піддані, поки він був у Києві, змовилися з ромеями й виступили проти нього самого. Цар Борис, новообраний болгарський цар після смерті Петра Короткого, оголосив про мир з Візантією і незалежність від Святослава. Стоячи під своєю столицею Переяславцем, бачачи, що болгари зачинили перед ним ворота, Святослав оскаженів і вже й не думав стримувати свою лють, яку в першу чергу зривав на підлеглих і багато кому дісталося на горіхи.

  Спочатку подумки, а потім у посланнях він звертався до Бориса:

 - «Дурню, ти послухав підлих ромеїв, ти поплатишся за це, як твій попередник Петро! Він думав, що тридцятитисячне військо і міцні стіни Доростола врятують його! Він тікав, як останній боягуз, а його військо розбіглося, бо нас було вдвічи більше ніж їх! На що він сподівався? Я пройшов Болгарію з вогнем і мечем, поки не підкорив її всю! Зараз буде те саме, але тепер ти заплатиш за все! Я не пробачу зради!»

 Опиратися Святославові було марно, його добре навчені і вишколені вбивці змели все болгарське ополчення. Переяславець був взятий з ходу, потім настала черга інших болгарських міст. Вся країна запалала, не було місця, де можна було сховатися від пожадливих очей диких варварів, які не тільки грабували, катували, мучили, гвалтували і палили церкви і будинки. Вони ще обов'язково приносили людські жертви своїм демонам - богам, а в цьому, звичайно, Альмодові не було рівних.

 Врешті-решт Святославі здалося мало самої Болгарії, він вирішив покарати свого основного кривдника - Візантію і примусити її дорого заплатити за свою зраду. Війська Святослава перейшли балканські перевали і вдерлися в землі вже самої імперії. З жахом візантійці отримували звістки, на зразок тої, що у Феофіополі - після взяття міста на палі було посаджено 20000 людей для залякування. Щоб навіть думки не було про будь-який супротив!

  Греки зібрали велике військо під Аркадіополем і змогли заманити військо Святослава у пастку, і, оточивши його з двох сторін, завдали йому важкої поразки. Святослав змушений був піти з земель імперії. Незабаром сам імператор із військом швидко перейшов безборонні балканські перевали і несподіванно з'явився під стінами Переяславця, в якому було вісім з половиною тисяч русів, очолюваних воєводою Свенельдом. Маючи велику перевагу у кількості і осадні машини, війська імператора змогли захопити саме місто, а потім і верхню частину замку, де до останнього оборонялися руси, разом з воєводою Свенельдом. Свенельд і частина русів змогли прорвати оборону ромеїв і втекти з оточеного міста. Пізніше їхні рештки змогли приєдналися до Святослава в Доростолі.