Глава 17

Битва вже розпочалася. І на першому етапі, поки булгари ще не зібрали всіх своїх сил, вона була успішною для русів, але Олег знав, що це ненадовго. Перший удар русів був настільки потужним, що вони розчавили і розбили лівий фланг булгарської армії, на якому перед тим зосередили всі свої сили. Але ситуація змінилася, коли свіжі сили булгар підійшли та вдарили ззаду. Пастка закрилася, вікінги були оточені і виходу та спасіння вже не було.

 - Пора! - Вирішив Олег і подав умовний сигнал… Часу було обмаль, та все ж він не зміг відмовити собі у деякому задоволенні, хоча це було дуже ризиковано…  На сусідньому човні підставив Олегові спину нічого не підозрюючий старий Ульф, прикриваючи щитом перед, зі сторони булгар…  Олегова стріла пробила йому шию, він довго конав спливаючи та захлинаючись власною кров`ю…

Тим часом  розпалі бою майже ніхто не помітив дивної речі - що деякі з русів, особливо ті, що були на човні, що тримався осторонь, викидали зброю, знімали обладунки та одяг і стрибали за борт.

                                                    ***

 У обумовленому місці Олег зібрав своїх людей під великим дубом, який було далеко видно з води. Вони були майже оголені і дуже змерзли, та найголовніше - були живі. І тільки ножі, що брали з собою, лишилися в них.

 - Друзі мої, радію, що ви живі, та лишилося найважче! - Пошепки сказав їм Олег, в якого самого зуб на зуб не попадав – Волга була широка, а вода досить холодна… - Ми повинні захопити отой човен, що стоїть осторонь, там лише п’ять булгарів, вони підготували його для трофеїв, але сьогодні він послужить для нас! Ми повинні тихо, як тільки можемо доплисти до них та так само тихо перерізати їм горлянки і захопити човен, вони зараз не чекають на нас, і це наш єдиний шанс!

 Все сталося саме так, як передбачив Олег. Охоронці на човні були захоплені зненацька, і хоч він стояв окремо від усіх, наближення вікінгів було приглушене шумом битви, тож вони нічого не зрозуміли, поки не стало занадто пізно - з води випірнули двадцятеро головорізів, їх схопили, а їхні горлянки перерізали сильні м’язисті руки. Тривогу не було піднято, бо вся увага вся булгар була зосереджена на битві, що ще продовжувалася, хоча і добігала свого природного кінця… Серед загального напруження ніхто й не помітив, що невеликий човен для трофеїв крадькома рухається у зворотному напрямку.

                                                       ***

 Боячись, що їх викриють, Олег та його люди не випускали з рук весел, вони не відчували ані холоду, ані голоду і весь наступний день лише гребли і рухалися вперед, поки їм ставало сил. На їхню радість піднявся попутний вітер, вони поставили вітрило і їхній поступ став швидшим…

 Лише наступної ночі, геть знесилені, вони вирішили зупинитися біля невеликого селища. Вони пограбували його, а вигляд майже оголених чоловіків із ножами настільки спантеличив тамтешніх селян, вони не чинили опору...

 Руси швидко забрали їжу та одяг і відразу сіли в човни… Вони пропливли землями булгар, потім меря, мурома, а потім вятичів по Волзі. Потім покинули човен, пішки пройшли зо тридцять кілометрів до притоки Дніпра, забрали човен у якихось рибалок і землями радимичів вирушили вниз за течією Дніпра аж до Києва... І їм дуже пощастило, що жодна озброєна ватага, яких було безліч на середній течії Дніпра не натрапила на них…

                                                   ***

  Коли в середині листопада Олег нарешті побачив київські пагорби, які він ненавидів, він, на своє здивування з полегшенням зітхнув, бо й сам не вірив, що він їх насправді бачить, після всіх тих нещасть, що випали на голову його та його людей. Але ще він знав, що важкі часи тільки починаються... Він, лідер, та колись уславлений воїн, повинен буде відповісти перед своїм народом за страшну поразку та загибель усього війська… У якомусь сенсі краще б йому було загинути десь у хозарській землі… А запобігти страшному гніву людей неможливо, але… хоча б на якийсь час відвернути їхню увагу - це дати їм щось ще більш жахливе, трагічне(хоча що може бути трагічнішим за втрату п`ятдесяти тисяч воїнів?!), те що їх засмутить, та на якийсь час відволіче від невдячних думок… від нього самого! – Нова надія зажевріла у Олеговому серці… - Може, щось на зразок передчасної смерті молодого спадкоємця-князя та його юної дружини? Олег знав, що його покійна дружина ніколи б не схвалила подібного… Та він був не вона і його ніжна любов до покійної дружини не поширювалась на ту юну вертихвістку, що напевно ніколи нікого не любила, тим більше його, та й близько не може знати, що то є любов та справжні почуття… Любов, що живе у віках і ніколи, ніколи, ніколи не згасне… Де вже їй про таке знати… Тож як у шаховій партії він не роздумуючи готовий був пожертвувати нею, мов тим пішаком, заради свого виживання… Бо потопельник хапається навіть за соломинку. А тут на кону було його життя. І Олег щиро вважав, що смерть спадкоємців може його врятувати...

 - А все ж в цьому щось є! - Вперше за довгий час втішна думка відвідала його, моральні принципи, а точніше повна їх відсутність робила його тим, ким він завжди був – безжальним норманським виродком та вбивцею - Одним пострілом я вб`ю двох зайців - позбудуся претендентів на владу та, бодай на якийсь час, відверну увагу народу від себе!

 - Може, все слід відіграти так - на Ольгу нападуть бродячі розбійники і вб’ють її саму і всіх її слуг, коли вона повертатиметься зі своєї знаменитої прогулянки в передмісті... А Ігор згодом упаде в канаву і зверне собі шию після відвідин шинка, де він неодмінно оплакуватиме передчасну смерть молодої дружини… Що ж, є над чим  поміркувати та згодом видати завдання готовим на все підручним… - Олег піднісся духом… - Але все ж спершу я маю відвідати свого єдиного вірного друга - мого коня, мого Вальза! – Олеговий настрій ще покращився, коли він подумав про побачення зі старим вірним другом, та потім – Яким же дурнем я був, коли послухав старого навіженого! – Зі злості Олег навіть ляснув себе долонею по лобі - Він же завжди був моїм талісманом і я зараз потребую його як ніколи! І я переконаний, що всіх цих бід ніколи б не сталося, якби він, як і раніше, був поруч зі мною! - Олегові думки знову ставали похмурішими за темну ніч...